Читать «Балтазар прибуває в понеділок» онлайн - страница 8

Капітан Кодру подзвонив полковникові Іонашку.

— Товаришу полковник, це капітан Кодру. Дозвольте доповісти, що на смузі навпроти орієнтира: «Гелушка» патруль виявив слід, який веде на той бік.

Невже так? полковник розхвилювався від того, що відбулося, і майже не хотів вірити.

— Точнісінько так, товаришу, полковник. Я негайно вирушаю на місце події.

— Я теж поїду. — Потім не докірливо, а скоріше з горем: — Не знаю, якого біса стерегли твої люди цієї ночі, Кодру.

— Не поталанило, товаришу полковник.

Та полковник не встиг почути відповіді, бо вже поклав трубку.

Безглуздо, але це було єдине пояснення: через те, що прикордонникам не поталанило, шпигун, всупереч запобіжним заходам, зміг пройти, його не спіймано,

«Навіть Детунату не зміг його затримати і»

Так, навіть Детунату, незважаючи на свій собачий нюх, незважаючи на свій талан, який стільки разів викликав заздрість прикордонників!

Коли капітан прибув на місце, де прикордонник Вульпе Іларіон виявив слід, його обличчя було аж чорне від досади.

— Ну, Вульпе, що ти встановив?

Солдат не встиг відповісти. Тієї ж миті, різко загальмувавши, зупинився джип. З нього вийшов полковник Іонашку. Це був високий, смаглявий, худорлявий мужчина із гнучкими рухами, одягнений у бездоганно пошиту форму. Погляд він мав пронизливий і голос трохи різкий, хоч ніхто з великого прикордонного з’єднання, де він був заступником командира, не міг би сказати, що бачив його бодай неврівноваженим.

Капітан Кодру приготувався доповідати, але полковник зробив жест, який означав: «Тепер облиш». Він узяв ліхтарик з рук солдата, підняв його над головою і уважно оглянув смугу. Сліди було виразно видно до протилежного боку.

— Дивно!.. Дуже дивно… — прошепотів полковник мовби про себе.

— Дійсно дивно, — погодився капітан.

Іонашку потай поглянув на нього,

— Що саме вам здається дивним?

— Шпигун ніби гуляв бульваром. Звичайно порушники кордону перетинають смугу великими кроками, щоб залишити якомога менше слідів. Але цей…

— Зовсім не поспішав, ніби був певен, що йому ніхто. не заважатиме пройти. А крім того, які в нього лапища, мов у Гуллівера.

— Порушник був у черевиках, товаришу полковник, — зауважив солдат Вульпе.

— Звичайно, в черевиках! І це дуже дивно. — Потім, прийнявши раптом рішення, сказав: — Поїдемо на вашу прикордонну заставу, Кодру. Сідайте до машини.

Туди вони прибули за п’ять хвилин. Іонашку кинувся в крісло й кілька хвилин міркував. На його обличчі можна було прочитати втому і сум.

— Кодру!

— Слухаю, товаришу полковник!

— Кодру, хтось пройшов через дільницю, яку ви охороняли. — Капітан зітхнув і мимоволі захрустів пальцями.

— На жаль, пройшов, товаришу полковник.

— Сліди кроків на смузі — це не кроки шпигуна, якого нам наказано спіймати будь-якою ціною.

— Ні? В такому разі це означає, що він не пройшов, — зрадів капітан.

— Не знаю.

— Хочете сказати, що, може, він пройшов іншою дільницею?

— Ні, я не це хочу сказати.

— А що?

— Сліди, капітане, сліди… Вони невідступно переслідують мене… лише божевільний, міг насмілитись перетну- ти смугу. Скажіть, Кодру, в районі дільниці, яку ви охороняєте, є якийсь божевільний?