Читать «Балтазар прибуває в понеділок» онлайн - страница 6

— Знаю, дорогий, знаю. Не хвилюйся, будь ласка.

— Я зовсім і не хвилююся, — заперечив він тихо, знаючи, що Іоанну він ніколи не зможе обдурити.

— То все, Марине! Легкого тобі чергування!

— На добраніч, Іоанно!

Він поклав трубку. Роздратування вляглося не одразу. Саме тепер Іоанна знайшла час докоряти йому. Певне, історія зі сном була лише зачіпкою. Насправді ж вона Переконана, що він не досить наполягає, не клопочеться про переведення до міста.

Зрештою, він уже відслужив свій термін на кордоні. Уже настав час, щоб його замінили молодшим. Протягом десяти років він служив лише на ізольованих прикордонних заставах, у справжній глушині. Три роки на північному кордоні, сім літ на цій прикордонній заставі. Жили з сім’єю в селі. Селі? Хіба можна назвати селом ці кілька будинків.? Колись це було справжнє село, але тепер від того села лишилося якихось садиб із двадцять. Решту будинків колишні господарі розібрали, щоб продати цеглу, дерево, залізо та черепицю і переїхати до міста. Лишилися незайманими лише двадцять будинків, які й складали цей виселок, названий так до речі Чауну — Казан.

Сім літ тому, коли Кодру одружився з Іоанною, він заперечив би кожному, хто б йому сказав, що його дружина не найвродливіша жінка в районі. Його переконання було викликане в першу чергу тим, що до одруження Іоанна робила все, щоб звернути на себе увагу нового командира прикордонної застави Кодру; з другого боку, тим, що Кодру прибув сюди з кордону, який містився в незайманих північних лісах, де протягом шести місяців — стільки там тривала зима — він лишався ізольованим в горах на прикордонній заставі. Три роки він був там командиром. Три роки тяжкої служби, бо дільниця застави містилася в глухому дрімучому лісі, серед горбів, вершин гір та проваль. Так, нелегкого була та служба, особливо через відомого бандита Тоні, якого багато разів оточували прикордонники та війська МВС і який кожного разу якимось дивом вислизав. Та незабаром після того, як Тоні' був розстріляний, прохання капітана про переведення задовольнили.

Коли Кодру прибув до села, то відчув себе тут щасливим. Йому здавалося, що після трьох років, проведених у глушині, він нарешті знову серед людей. Там, на гірській прикордонній заставі, він по багато місяців, крім своїх бійців, не бачив, бувало, жодного людського обличчя. Зате при обході постів траплялося зустрічати ведмедів, кабанів, вовків, косуль. Тому коли він прибув до Чауну, — на той час мешканці села ще не почали залишати його, — усі чоловіки й жінки здавалися йому надзвичайно гарними. Усі жінки, та найкраща від усіх, — Іоанна, дівчина зі світлорусими косами, яка завжди навмисно товклася у дворі біля якоїсь роботи щоразу, саме тоді, коли командир Кодру вирушав на прикордонну заставу чи повертався звідти.

Пізніше, коли вони одружилися, Іоанна призналася йому:

— Знаєш, коли я бачила, як ти проїздив верхи на коні Замфірі і тримався в сідлі так рівно та гордо, ти мені здавався таким вродливим, наче герой з кінофільму, і я дуже бажала, щоб ти став моїм чоловіком.