Читать «Балтазар прибуває в понеділок» онлайн - страница 5

— Але з ними не траплялося того, що зі мною.

— А що саме трапилося з тобою?

— Розповім іншим разом… Бо якщо вони почують…

І, засоромившись, урвав розмову.

— Розумію, щось особисте…

— Не тому, товаришу капітан. Та якщо я вам зараз розповім, може трапитися, що й вони боятимуться. — І Детунату показав на присутніх при цій розмові солдатів.

— Добре!.. Розповіси, пізніше. Та знай, вночі підеш зі мною разом на завдання.

Вночі вони пішли. Капітан пропустив Детунату вперед, слідкуючи за ним на віддалі, яка все збільшувалася, Час від часу Детунату зупинявся, прислухаючись, чи не залишено його на самоті, й рухався вперед, лише почувши капітанові кроки, бо бачити його в темряві не міг.

— То що? Боявся? спитав капітан, коли вони повернулися до прикордонної застави.

— Не дуже боявся, бо знав: ви були за моєю спиною.

— Наступної ночі підеш сам;

— Піду. А що робити? — Він зітхнув так голосно, що зітхання пролунало, як стогін. Потім заговорив благальним тоном, дивлячись на капітана сірими очима, сповненими страху, покори й благання.

— Товаришу капітан, може, ви мене відішлете назад? І доповісте, що я боюся, нехай вони пришлють іншого, не такого зайця, як я. Від того клятого жаху, що вселився в мене, я ніколи не вилікуюсь,

— Ні, вилікуєшся, Детунату! Вилікуєшся так само, як і інші.

І Детунату насправді вилікувався. Звичайно, не відразу. Та за місяць із того зайця, як він сам себе назвав, став надійним прикордонником, найкращим з усіх. Не лише найкращим, а й «найщасливіщим", на думку решти солдатів, які йому аж трохи заздрили. Мов навмисне, більшість порушників, які намагалися перейти кордон на їхній дільниці, спіймав Детунату. Наскільки йому таланило, промовляв той факт, що за два місяці Детунату дістав двадцять днів відпустки у винагороду за те, що спіймав кількох злочинців, які намагалися перейти кордон, щоб уникнути карної відповідальності.

«Сподіваюся, тепер йому теж поталанить!» — подумав капітан Кодру, майже переконаний, що коли шпигун намагатиметься перейти кордон, саме Детунату затримає його.

Знову задзеленчав телефон.

«Певне, знову Іонашку», — подумав капітан, підіймаючи трубку. Та помилився. То була його дружина Іоанна.

— Що сталося, Іоанно?

— Нічого. Ти спав?

— Мені тепер не до єну, А ти чому не спиш?

— Спала, але прокинулася трохи раніше через сон, що мені приснився.

— Собі приснився поганий сон? То що ж ти хочеш? Не завжди ж снитися хорошим снам.

— Навпаки, Мені приснився дуже хороший сон.

— Так? То що ж тобі приснилося?

— Снилося, що ми переїхали до міста…

— Чудовий сон! Принаймні такий, що може і здійснитися, — відповів він трохи сумовито, бо зрозумів, на що натякає Іоанна.

— Вже пора б, Мариш!.. Пора…

— Знаєш сама, Іоанно, це не від мене залежить, — намагався говорити спокійно.