Читать «Балтазар прибуває в понеділок» онлайн - страница 3

«Та втихомирся ж» проклятий вітре!» Охоплений безпричинним гнівом, капітан стукнув кулаком об сосновий стіл» за яким завжди працював. Одразу ж йому стало соромно, і, зітхнувши, він простягся на похідному ліжку. Вітер посилився, й капітанові Кодру приверзлося, що міцна будівля прикордонної застави піднялася вгору, полинула в повітрі, мов надувна куля, і попливла в сусідню країну. Мандри на такому кораблі були куди приємніші, ніж у літаку, бо не було чути гуркоту моторів, капітан чув лише вітер, який свистів, мов дивовижний змій. Так, летіти — приємно, хоч і страшно було: коли цей дивний корабель приземлиться в сусідній країні, то прикордонники його заарештують, обвинувативши в порушенні кордону.

Капітан скочив на ноги. Без сумніву, він непомітно заснув на якусь мить. Тепер, прокинувшись, він був задоволений, що на прикордонній заставі Все гаразд. Ця радість була трохи смішна, але він на те не звернув уваги, бо дуже перелякався уві сні.

Знову задзеленчав телефон.

— Алло, Кодру, нічого нового?

— Нічого, товаришу полковник.

— Добре!.. Хай вам щастить!

Чекання зростало в ньому, мов пісок у пісковому годиннику. А можливо, шпигун все-таки намагатиметься перейти на його дільниці. Капітан рішуче попрямував до дверей. Хотів глянути на рельєфний макет дільниці його підрозділу, щоб угадати, де, може, намагатиметься пройти шпигун, та, підійшовши до дверей, повернувся назад. Свою дільницю він знав напам’ять. Навіть із заплющеними очима Кодру бачив усю панораму дільниці так, як бачив свій дім, своїх рідних, коли його зненацька заходила повінь на Дунаї і він мало не потонув серед хвиль. Течія тягла його на дно, і він розплющеними очима, які навіть не боліли, побачив там, у воді, двір, дім, колодязь із жолобом, із якого пило воду лоша Ройбулец. Кодру весь час ковтав воду, знаючи, що помре, та не метушився даремно, бо не міг не дивуватися, як то можна під водою побачити і дім, і колодязь, і лоша, і своїх рідних, і пекаря Тассе, і головну вулицю села, якою саме йшов, накульгуючи, стражник дядько Гуреу. Так, усе те він бачив одночасно із здивуванням і сумом, відчуваючи, як від жалю на очі набігають сльози, бачить їх востаннє, бо ось-ось потоне. (Він не потонув: якийсь рибалка, здається, дід Димофте, врятував його).

Так само, як і тоді, він побачив тепер наяву свою дільницю, яку охороняла його застава. Ні, порушник не зможе пройти. Усі шляхи підступу до розпушеної смуги було блоковано вміло замаскованими постами спостереження. Якщо порушник намагався пройти будь-яким із цих шляхів, його, безсумнівно, спіймали б. А в інших, менш доступних місцях, шпигун міг би пройти, лише коли б він був звідси родом і знав усі долини, яри, інакше кажучи, якби він знав увесь звивистий рельєф місцевості. Але таке припущення виключається. Та хто може дати гарантію, що шпигун уже кілька днів не перебуває у прикордонній зоні і навмисно досі не перейшов кордону, щоб попередньо вивчити місцевість і познайомитися, з маршрутами прикордонних патрулів?