Читать «Балтазар прибуває в понеділок» онлайн - страница 34

— Справді, Дуку! Адже саме там ти потрапив до рук дядька Шункеріке.

— Коли я перебував у полоні на яхті «Небел-ІІ», то іноді вранці» коли сходило сонце, я дивився через ілюмінатор моєї каюти на білі будинки Монте-Карло і у відчаї ще тоді зненавидів це місто.

— Ти вбачаєш якийсь зв’язок…

— Не знаю. Та мені здається підозрілим, що той, хто удавав себе за Сіміонеску, дзвонив комусь саме в Монте- Карло.

— Ти думаєш, певно, про трест?

— Так. Чи трест «Небел» не зацікавився якимось вінаходом наших учених?

— Хоч тоді, коли вони виявляли такий інтерес, ми дали в пику твоєму дядькові Шункеріке.

— Можливо, він хоче узяти реванш.

— Якщо твоє припущення виявиться вірним, я урочисто тобі обіцяю, що згоден не їхати до Сигишоари.

Богдан поїхав до Плоєшти на кілька годин, а повернувся лише наступного дня.

— Ну, маєш щось у мішку, мій хлопчику? — запитав Дуку, коли той з’явився на дверях стомлений, неголений, неначе після нічного бенкету.

— Дещо маю, старий, але нічого такого, що могло б примусити тебе скинути капелюха.

— Розповідай!

— Я забіг у Плоєшти на телефонну станцію. Там, до речі, телефоністками гарні дівчата. Такі, ніби їх наймали на роботу по конкурсу, єдиним критерієм якого була краса…

— Добре!.. Добре!..

— Добре! Повертаюся до справи. Говорив із телефоністкою, яка вчора чергувала. Розумна дівчина! Про красу нема чого й казати…

— І про що ти дізнався?

— Уяви собі, як поталанило! Я дізнався, Дуку, про зміст розмови з Монте-Карло.

— Як же?

— Дуже просто! Той, що видавав себе за Сіміонеску, попросив телефоністку втрутитися і повторювати в один і в другий кінець, бо з якоїсь причини зіпсувалася лінія, і він погано чув. Щасливий випадок, який дав можливість телефоністці дізнатися про розмови.

— Тобто?

— Коротко кажучи; дядько із Монте-Карло на ймення Сол — яке смішне ім’я! — повідомляв племінникові у Бухаресті, що його двоюрідний брат, на ім’я Балтазар, неодмінно прибуде у понеділок і, отже, щоб він чекав на нього.

— Де чекав на нього?

— Він не уточнив. Та неважко припустити де. В аеропорту або На вокзалі, якщо не приїде, був а, власного машиною.

— Це все?

— Все! Ну, що ти думаєш, Дуку?

— Балтазар прибуває у понеділок! — прошепотів Дуку ніби тільки про себе і не чуючи Богданового запитання.

— Хочу тобі повідомити, що я також дещо розслідував про цього так званого Сіміонеску.

— Балтазар прибуває у понеділок! — прошепотів Дуку і подивився на Богдана особливо-серйозно, аж той здригнувся. Між іншим, і голос, яким вимовлено було ті слова, був такий серйозний, якого Богдан ще ніколи не чув.

Схвильований і стривожений так, що не міг побороти свою слабість, — Богдан вважав за слабість те, що відчував, — він ображено відповів:

— Та хай йому біс! До понеділка ще п’ять днів. За той час ми, може, ще зуміємо намацати отого «племінника».

— Мій хлопчику, йдеться про Балтазара!

Богдан відчув деяке роздратування у голосі свого друга.

— Якого Балтазара?

— Бал-та-зарі. О боже, невже ти не розумієш? Великого Балтазара!

Богдан стукнув себе у лоб долонею. Потім одразу ж недовірливо поглянув на Дуку.

— Дуку, а чи не зайшли ми занадто далеко? Він, невже він?