Читать «Балтазар прибуває в понеділок» онлайн - страница 2

Капітан Кодру вірив у. моральні якості своїх прикордонників. Ця певність базувалася не лише на суб’єктивному переконанні, про це свідчили і їхні успіхи, визнані всіма. Його цінували як найкращого командира прикордонної застави, Так, його люди були один кращий за одного, він міг покластися на них, вони його не підведуть. Одначе капітан був заклопотаний. І як не бути заклопотаним, коли тепер ідеться не про затримання звичайного порушника, а- вкрай небезпечного шпигуна.

Ділянка, яку охороняла прикордонна застава капітана Кодру, не була звичайним шляхом тих, хто намагався перейти, кордон, хоча місцевість тут теж була горбиста. Та незважаючи на нерівну місцевість, дуже любу для порушників, вони її обходили, бо, по-перше, чули й вони про те, що тут дуже пильні прикордонники, а по-друге, і населення тутешнє, помітивши чужого, негайно повідомляло про нього на прикордонну заставу.

Знаючи про все де, капітанові Кодру не треба було б і турбуватися. Але тому, що йшлося не про звичайного порушника, він не міг бути спокійним.

Дійшовши такого висновку, капітан запалив цигарку. Жадібно затягшися, він поставив собі запитання: чому цей досвідчений і небезпечний шпигун вибрав такий застарілий спосіб втечі — незаконний перехід через кордон? З другого боку, якщо про нього ще раніше знала контррозвідка, то чому його не затримали до того, як він пробрався до прикордонної смуги?

— Щось мені тут не зрозуміло, — прошепотів капітан майже вголос.

Потім пригадав телефонний дзвінок полковника Іонашку. Чого той дзвонив саме йому? А хіба тільки йому? Капітан Кодру подзвонив на прикордонну заставу «Жайворонок». Ні, Іонашку не турбував «Жайворонка». Що це могло означати? Не що інше як те, що, Іонашку догадувався, шпигун намагатиметься перейти через дільницю, яку охороняє його прикордонна застава.

— Хай спробує, якщо це йому подобається! — Майже вголос вимовив капітан.

Кодру взагалі був не забобонний. Та боявся, що може не пощастити. Точніше, боявся випадковості. В його житті випадковість уже кілька разів призводила до нещастя, тому він і боявся її. Румунське прислів’я, що іноді й рік не дасть того, що може дати година, Кодру знав, а отже, й розумів роль випадку в житті людини. Він усвідомлював, що то був страх, не підвладний розумові, але не міг його перемогти. Не міг перемогти саме тепер, коли був дуже напружений у чеканні. Звичайно, люди, що охороняють кордон цієї ночі, найнадійніші; звичайно, їх попереджено; звичайно, всі вони горять бажанням затримати шпигуна. Але випадковість буває такою безглуздою! І, крім того, тепер ніч, місяць зайшов за хмари, вітер дме в небажаному напрямі — від кордону в середину країни, а перебіжчик шпигун дуже небезпечний. Хоч і він, Кодру, вжив особливих заходів. Завдяки цим заходам, охорона в районі його прикордонної застави була виключно добре забезпечена. Ні, в жодному разі він не мав причин турбуватися… І все ж випадковість, ота клята випадковість… Раптом йому почувся тріск пострілу з сигнального пістолета. Але зразу ж зрозумів, що помиляється. Чулося лише виття вітру» який лютував наче посеред зими.