Читать «Балтазар прибуває в понеділок» онлайн - страница 29
Теодор Константин
— Я хотів би поставити питання, яке, мабуть, здасться вам недоречним. Визнаю, якоюсь мірою й мені так здається; але коли вже мені стукнуло в голову, то не можу втриматися від спокуси. Скажіть мені, ви не помітили, чи не має Детунату нахилу до містики?
— До містики? Зовсім ні. Скоріше він людина сентиментальна. Мабуть, не збрешу, якщо твердитиму — він дуже сентиментальний.
— Так?.. І чому ви дійшли такої думки?
— Я зробив такий висновок з того, що він мені розповів про дівчину, в яку, як він говорив, був закоханий. Ви, очевидно, не знаєте, що в Плаурі, де міститься батальйон, розпушена смуга, яка відділяє нас від сусідів, тягнеться відразу поза казармою. По той бік кордону будинків, може, з десять стоять не далі, як за вісімдесят метрів. У тих будинках мешкають чоловіки, жінки…
— І молоді дівчата? — додав Богдан.
— Вірно! І молоді дівчата. Між ними одна, в яку закохався Детунату. Ви мене спитаєте, як він познайомився з нею? Особисто він не знайомився, а бачив її лише крізь бінокль, коли вартував на вежі, а дівчина вийшла на балкон полити квіти.
— І чим скінчилася ця ідилія?
— Вона скінчилася того дня, коли солдат першої черги, в тому числі й Детунату, було розподілено по заставах.
Справді» це лише так мовиться, що скінчилася. Детунату твердить, що він її любить, і заявив мені, що одружиться з нею, коли вийде в запас,
— Цікава історія, — потішався Богдан.
Та капітан Кодру подивився на нього підозріло.
— Як це так? Ви гадаєте, що Детунату розповів мені нісенітницю?
— Я невірно висловився. Краще було б сказати: «Цікавий випадок».
— Тим більше, що дівчина нічогісінько не знає про його існування.
— То звідки ж Детунату знає, що вона захоче вийти за нього заміж? Більш того, звідки йому відомо, що вона неодружена? Чи що вона не одружиться, поки він дослужить?
— Ось що мені відповів Детунату, коли я його запитав саме про це: «Товаришу капітан, серце, герце мені підказує, що вона неодружена й захоче вийти за мене. Якщо ж серце мене обманює, тоді мені залишиться лише скоритися долі. Але я знаю старовинні слова: купив не купив, а поторгуюся. А коли мені відома ця розумна приказка, то, щойно вийду в запас, одержу паспорт і поїду просити.її руки». Як бачите, Детунату в жодному разі не можна обвинувачувати у відсутності оптимізму.
— Звичайно, в жодному разі.
Знову між ними запала тиша. В стайні Мата-Харі не вгавала стукати копитом. Лише час від часу вона згадувала, що треба потертися клубом об перегородку.
Трохи згодом капітан Кодру спитав:
— Чи вам цікаве те, що я розповів про Детунату?
— Самі по собі факти досить цікаві. Та я не сказав би, що вони мені пригодяться у висвітленні питання, яке нас турбує. Та здається, пора лягати спати. Сьогоднішній день завдав мені багато турбот.
Вони встали. Капітан Кодру провів Богдана до воріт. Тому що в нього ніде було його покласти, то він влаштував його до сусіду. Вони розсталися, побажавши один одному доброї ночі і гарних снів.