Читать «Балтазар прибуває в понеділок» онлайн - страница 27

З того часу Детунату став боятися темряви, дороги й шосе між деревами, рівчаків і кущів — можливих схованок для вбивці.

Кодру зріобив паузу і додав наприкінці:

— Коли він мені це розповів, я був певен, що не зможу зробити з нього хорошого прикордонника… Навіть була думка надіслати його назад до полку. Та я помилився. Щиро визнаю, що за десять років, відколи я командир застави, надійнішого прикордонника за Детунату у мене не було.

— Цікаве перетворення, — відзначив Богдан таким тоном, що капітан Кодру не зрозумів дійсного значення репліки.

— Щоб ви собі уявили, яким прикордонником був Детунату, я наведу вам такий приклад. Одного разу він повертався з відпустки, яку йому дали як винагороду за те, що затримав кількох порушників. Ідучи дорогою поблизу якогось мосту, він помітив людину в цивільному, яка йому здалася підозрілою. До вашого відома, міст не був навіть у районі охорони нашої застави. Детунату, не довго думаючи, попросив у нього документи, чоловік у цивільному не лише відмовився їх йому показати, а ще І напав на Детунату, повалив його на землю і намагався вдарити каменем по голові. Детунату захищався і зрештою зумів його знешкодити, зв’язавши руки за спиною. Потім узяв його на спину і приніс як подарунок мені на заставу. Тип, заарештований Детунату, — небезпечний злочинець, який чотири рази був засуджений, його шукали органи міліції за подвійний злочин. Щоб урятуватися від покарання, він хотів незаконно перейти кордон.

— Сміливий хлопець! — зробив висновок Богдан.

— Я дуже радий, що ви теж зрозуміли, що це,, людина!

Богдан не зрозумів сенсу натяку капітана Кодру,

— Як це так… людина? Яка… це?

— Тобто, такий Детунату, який не має нічого спільного з Детунату, якого ми бачили минулої ночі.

— Все ж і минулої ночі, і тоді Детунату той самий.

— Тоді це означає, що і ви певні, що Детунату…

— Я цього не казав, — запротестував Богдан.

— Я дуже хотів би порозмовляти з Детунату! — вигукнув капітан Кодру з якимось відчаєм.

— Чому, товаришу капітан?

Капітан Кодру відповів не зразу. Потім, коли наважився говорити, його мова мимоволі скидалась на сповідь.

— З вами я можу говорити відверто. Ми знайомі не від учора й не від позавчора. Певен, що ви мої слова не витлумачите помилково. От мені б хотілось поговорити з Детунату, бо хоч ви мене вбийте, а я не переконаний, що він симулює. Якщо б я допустив це, то означало б, що Детунату дійсно шпигун, та ще й один з найнебезпечніших.

— Гаразд, але в подібних справах має значення не те, що ми гадаємо, а факти.

— Дорогий товаришу капітан Тудорашку! Логічно я можу допустити, що Детунату негідник, але душею я відмовляюся вірити в щось погане про нього.

— Чому ви сказали «душею»? У мене враження, що ви зрозуміли це все інакше. Що інтуїтивно ви не можете допустити, ніби Детунату винний.

— Точно! І тоді я вас запитаю: як ви поясните це протиріччя?