Читать «Балтазар прибуває в понеділок» онлайн - страница 23

— Так, Детунату. Це було б одне пояснення.

— А є ще й інше?

— На мою думку, так! Чому Детунату переніс його на спині? Просто, щоб заплутати нас? Так, щоб заплутати нас, примусити нас повірити, що він сам перейшов, а трохи згодом повернувся так само один. Він вчинив так, разраховуючи на психологічний фактор. Сподівався, що тоді, коли ми виявимо, що він, Детунату, капрал і один з найдостойніших прикордонників, перейшов кордон, щоб зробити невелику прогулянку на територію сусідньої: держави, щоб потім повернутися й піти лягти спати в замаскованому посту спостереження, ми повіримо саме в те, що ви припускаєте, товаришу майор: що він потерпів від шоку!

— Хочете сказати, що він усе те проробив навмисно, з метою врятувати шпигуна?

— Моє пояснення вдається вам таким неймовірним?

— Якщо я добре зрозумів, Іонашку, — сказав Кантемір, — ви такої думки, що безглуздість у поведінці Детунату — перехід кордону, повернення, сон на підземному посту спостереження — була «розроблена" капралом з наміром прикрити втечу іншого?

— Так, і з цим наміром, але також І з тим, щоб ухилитися від будь-якої відповідальності,— хотів уточнити полковник Іонашку. — «Потерпіла» від шоку людина не може бути покарана за її безвідповідальні дії.

— Якщо Детунату симулює, чому він щойно намагався покінчити самогубством? — спитав майор Менеїле.

— Пояснення просте, товаришу майор, — підтримав свою точку зору полковник Іонашку, — побачивши, що його викрили і, побоюючись, щоб його не змусили розповісти те, що йому заборонено, він надав перевагу самогубству.

Якщо не симулював і цього разу, — підтримав його полковник Кантемір. — Він розраховував на те, що до того, як він плигне у вікно, хтось із нас спробує його зупинити.

— Та, мабуть, товариша майора наші пояснення не задовольняють, — натякнув полковник Іонашку.

Майор Менеїле не відповів. Логічно їхні пояснення були спокусливими, та він знав, що вони нічого не розуміли у питанні про Балтазара.

Ваші пояснення, звичайно, не позбавлені логіки.

— Однак ви й надалі залишаєтесь при переконанні, що Детунату потерпів від шоку, — примушував його висловитися полковник Іонашку.

— Звичайно.

— Але ж усе, що ми довідалися про події цієї ночі, спростовує ваше переконання.

— Так, я це знаю.

— Тоді, мабуть, ви Маєте інші аргументи.

— Ні.

Деякий час мовчали всі троє. Розмову почав полковник Іонашку:

— Ви маєте дуже свавільний характер, товаришу майор Менеїле.

— Мені здається, ви хотіли сказати, що я дуже впертий. Чи не так?

— Не ображайтеся, але в мене таке враження.

— Я зовсім не образився. Я дійсно трохи впертий. Та, до вашого відома, упертість багато разів приносила мені велику користь.

— Значить, ми маємо діаметрально; протилежні точки зору. Ви певні, що Детунату переніс шок, а ми вдвох, що він симулює. Треба було б, щоб спеціаліст встановив, на чиєму боці правда?

— Спеціаліст, мабуть, підтвердив би мій діагноз неспеціаліста: що Детунату переніс шок, і він висловив би думку, щоб Детунату відіслали назад на заставу.

— Ви жартуєте?

— Зовсім ні! Це моя щира думка. Не виключено, що хлопець, одужавши, прийде до тями і згадає усе, що він тепер забув!