Читать «Балтазар прибуває в понеділок» онлайн - страница 17

Дійшовши такого висновку, капітан відчув велику полегкість.

— Товаришу полковник, я гадаю, що бідний Детунату збожеволів.

Та полковник йому не відповів. Навіть не поглянув на нього. Він обдивлявся величезний слід з якимось кумедним здивуванням. Ніби вперше побачив. Лише трохи пізніше, після того, як повернувся спиною в напрямі, де починало сходити сонце, він сказав стомленим голосом:

— Ходімо на заставу! — Потім до солдата: — Ти поки що лишайся тут.

Вони сіли в машину. Коли прибули на заставу, полковник гукнув солдатові на вишці:

— Капрал Детунату повернувся?

— Ще не повернувся, товаришу полковник.

— На дільниці ти нічого не помітив, солдате?

— Нічого, товаришу полковник.

— Нічого!.. Гм-м. Так! Добре!

А коли вони знову зайшли до кабінету, звернувся до капітана Кодру:

— Надішліть патруль дозору.

— За Детунату?

— Звичайно, за ним. Цього разу собака його знайде.

Пескулеті аж спітнів від того, як біг за Сірником. І тому, що загубив свою носову хустку, він пілоткою витирав спітнілий вид.

— Тихо, хлопчику, тихо, ти мені вже душу вимотав! — просив він собаку.

Та Сірник зовсім не; думав слухати Пескулеті. Він повинен виконати завдання і виконати його сумлінно. Гони продовжувалися чверть години. І от раптом Сірник зупинився й почав нюхати траву, крутячись по колу. Він нюхав, дивився на Пескулеті, знову нюхав, показував ікла, та не вищав і не гавкав.

— Зрозумів, фельдмаршале, зрозумів, хлопчику! — говорив Пескулеті собаці тихо, знявши із автомата запобіжник.

Собака став над замаскованим підземним постом-засідкою. Там трава росла така висока й гарна, як і довкола. І все ж під шаром грунту і трави знаходився люк, який приховував цю засідку. Всередину можна було потрапити крізь хід, замаскований у чагарнику. Черговий прикордонник проходив до входу через кущі. А потрапивши туди, підіймав люк з усім камуфляжем землі і трави, дістаючи ідеальне поле спостереження. Підземний тайник використовували також для того, щоб. захопити порушника зненацька, хоч стежиш за ним з тої; миті, коли він прокрадався на дільницю охорони. Порушнику давали змогу глибоко проникнути в розташування застави, і тоді, коли він уже вважав себе в безпеці, люк підіймався і прикордонник з автоматом, скерованим на нього, вимагав здатися.

Люк можна було відчинити назовні лише зсередини. Це знав і Пескулеті. І саме тому, що він це знав, він вагався, що ж йому робити? Він дістав наказ знайти Детунату, Собака його виявив. А хіба саме його знайшов Сірник? А може, внизу сховався порушник? Це можливо! Порушник зміг би викрити вхід до підземного коридор а лише тоді, коли б хтось із прикордонників показав його йому. Та таке було зовсім неможливе. Крім того, якщо навіть припустити абсурдне, що порушник виявив тайник і тепер був там, унизу, Сірник поводився б зовсім інакше. Поведінка собаки була доброзичлива, він ніби радів. Без сумніву, він почув нюхом там, унизу, Детунату. Та чому Детунату ховається? А чи не виявив він слід порушника й сховався, щоб слушної миті захопити його зненацька?