Читать «Балтазар прибуває в понеділок» онлайн - страница 15

Капітан більше не продовжував. Який сенс розповідати полковникові, нібито він почуває себетак, мов переживає поганий сон? Він йому вже казав.

— Цей Детунату — саме той солдат, який одержав кілька відпусток у винагороду за затриманих порушників?

— Так, товаришу полковник.

Цього разу йому вже не важко було зрозуміти зміст полковникового запитання. Майже з жахом він у свою чергу спитав:

— Ви гадаєте, що в час відпусток Детунату розголошував таємниці?

— Невже вам здається, що в подібних справах має якесь значення те, що ви чи я гадаємо? Важливі факти. Та, на жаль, вони нам зовсім невідомі. Коли йдеться, звичайно, про найважливіші. Зате інші можуть бути інтерпретовані більш-менш вірно. Наприклад, звідки нам відомо, що намагання Детунату затримувати порушників було викликане не високою свідомістю прикордонника, а менш патріотичними мотивами? Якщо він став «ковтати» порушників лише для того, щоб одержати додаткові відпустки і, прибувши додому, інформувати когось, як ідуть справи тут, на прикордонних заставах? Хіба це неможливо, капітане?

— Я не гадав про щось подібне. Та тепер ваше припущення здається мені цілком вірогідним.

Полковник ледь помітно втомлено посміхнувся, та не так дуже втомлено, щоб капітан Кодру зовсім не помітив його іронії.

— Та все ж ви не зовсім переконані, що все відбулося саме так, як я передбачав. Ви, може, сумніваєтесь, що він перейшов туди?

— Сумніву немає…

— …Несучи на спині іншого.

— І в цьому, товаришу полковник.

— В такому разі ви повинні були досі поставити собі щонайменше двоє запитань. Перше — чому шпигун вибрав цей кордон, щоб перейти, а не інший? Друге — чому він вибрав саме вашу ділянку, а не іншу, скажімо, праворуч чи ліворуч? Признайтеся, що ви не ставили собі таких запитань.

— Не ставив, — відверто признався капітан Кодру.

— І, отже, на обоє запитань можна дати лише одну відповідь: тому що тут, саме тут, на цій заставі, під вашим командуванням, була людина, яка могла його перевести на той бік. Тобто Детунату.

Логічно капітан повністю, погоджувався з припущенням полковника. Та не дивлячись на все це, він не зміг витіснити з голови колишній образ Детунату, образ, який у нього склався за цілий рік, протягом якого той був його підлеглим, і звикнутися з образом, нав'язаним дуже логічною аргументацією начальника.

— Ну, яка ваша думка?

— Здається, Іншого пояснення немає,— визнав капітан скоріше формально.

— Одначе…

Каштан здригнувся, від хвилювання в нього частіше забилося серце, а чи не дійшов полковник до висновку, що все ж таки Детунату не був винний такою мірою, якою він здавався на перший погляд?

— Одначе я себе запитую, чому Детунату також зважився перейти? Одягнений у військову форму, він більше ризикував бути спійманим, ніж його спільник, вдягнений у цивільне. Дуже дивно, чи не так? Потім одразу його ніби Осяяло — Фактично, це можна пояснити тим, що по той бік, у сусідів, і недалеко від кордону, на них чекав спільник, готовий сховати їх і потім відправити далі.