Читать «Тероріум» онлайн - страница 48

- Двійко, - відчайдушно кинув Тарас Бульба.

- Що? - здивувалася Роксолана.

- Двійко дітей, кажу, - хорунжий дуже ризикував, - хлопчика і дівчинку.

Роксолана засміялася, решта, крім Чіпки, теж.

- Але я обрала інший шлях, - посерйознішавши, твердо сказала Роксолана, - і не дозволю… - Вона помовчала, а потім продовжувала: - А тепер щодо того, у чому ви (панове командири заперечливо похитали головами) мене підозрюєте. Сталося так, що я через необережне поводження зі зброєю випадково поранила шеренгового бійця Чіпку. Нещасний випадок! Почуваючи особисту провину перед товаришем по зброї, що постраждав через мою неуважність, я приділила йому трохи уваги під час лікування. Нічого особистого, лише фронтові товариські стосунки! Зрозуміло?

- Зрозуміло, пані полковник! - відрапортували командири.

- А тепер, коли шеренговий боєць Чіпка почав одужувати, я повноцінно беруся до командування Армією!

Слухайте наказ! - крижаним тоном промовила Роксолана, але, глипнувши на Чіпку, замовкла.

- Поранений, - звернулася вона до нього, - ти можеш ходити?

- Трохи.

- Тоді йди подихай трохи свіжим повітрям, тобі корисно, а ми з командуванням проведемо коротку нараду.

Чіпка, спираючись на змайстрований Оскаром з молодого грабчука ціпок, поплентався надвір.

- Прошу сідати, панове командири! - Роксолана знову була рішучим командиром із залізною волею, і бойовики- ювеліри радісно приготувалися її слухати і слухатися…

Коли спала коротка ейфорія, що завжди настає після того, як миряться пересварені спільники, в обміні думками командування почали з’являтися суперечності. Не могли зійтися на тому, що робити далі. Тобто, якими методами боротися з режимом. За автентичну Україну!

Всім було зрозуміло, що після теракту, який здійснив Чіпка, популярність ювелірів серед посполитих почала поволі падати. Однак друга особа в Організації, заступник командарма осавул Довбуш залишився впертим прихильником терору. За формою такого, як дотепер, лише значно потужнішого.

- Українське сонне і вайлувате суспільство може реагувати лише на фізичний біль, друзі, сильний, шокуючий, жорстокий біль, - повторював раз по раз Довбуш, - до того ж, ірраціональний, несподіваний, спонтанний, такий, що не піддається жодній логіці детермінізму, шановні мої товариші по зброї! Піддане інтенсивній шоковій терапії тіло соціуму стрепенеться, повстане, віднайде в собі свою українську ідентичність, скине ненависний креольський режим Кромєшного, розірве усі неоімперські союзи і почне будувати Автентичну Україну, друзі мої безстрашні, але не до кінця. Тому я пропоную таку тактику подальшої нашої боротьби: вибухи в багатолюдних місцях, знищення об’єктів інфраструктури життєзабезпечення та індивідуальний терор проти знакових постатей режиму.

- Я би погодився лише з третім пунктом програми пана осавула, - почав висловлювати свою думку хорунжий Кармелюк. - Об’єктивна реальність змушує визнавати, що масовий терор замість стимулювати тіло соціуму до пробудження спонукає його до відторгнення від себе чинника, який заважає спати, у даному разі - нашу організацію. Тому я - за індивідуальний терор, до того ж конкретизований до однієї посадової особи. Та що там казати, - Кармелюк криво посміхнувся, - треба закатрупити Кромєшного. Бо мало того, що на нім однім тримається увесь цей гнилий режим, він ще й своєю зухвалою дурістю осквернив сакральну сутність влади, чим накликав на Україну прокляття вищих сил!