Читать «Тероріум» онлайн - страница 46

- Його треба перев’язати, пані полковник, - рішуче сказав Оскар Тартарський, - бо ж спливе кров’ю.

- Швидше! Перев’язуйте! Перев’язуйте! Швидше! - Роксолана геть втратила командирський голос.

Оскар вправно перебинтував Чіпку.

- У машину! - верескнула Роксолана.

- А куди ви його переправите, пані полковник?

- Як куди? В - лікарню!

- Пораненого терориста?! В лікарню?!

- Документи! - Роксолана поволі себе опановувала. - У нас є документи для прикриття…

За годину до Вижницької районної лікарні гелікоптером було доставлено офіцера податкової служби з київського управління, що отримав поранення у живіт під час полювання у Карпатах. Пораненого супроводжувала вродлива дівчина з владними манерами та мовчазний, схожий на офіцера, чоловік. Обоє були вдягнуті у мисливські костюми. Потерпілий був загорнутий у простирадло, бо одяг його, пане докторе, геть просяк кров’ю…

Пан доктор багато що бачив у своєму житті, тому не дуже здивувався, коли витягнув з живота пораненого не набої від мисливської рушниці, а кулю від епіка. Стрілялися сп’яну, з ким не буває…

Роксолана сиділа в лікарні біля прооперованого Чіпки три доби, а коли з’ясувалося, що рана не смертельна, і «колега» виживе, викликала гелікоптер, гарно заплатила панові доктору і відбула разом з пораненим «офіцером податкової служби»…

Пан доктор два рази перерахував гонорар, який йому залишила ця дуже гарна панна з манерами полковника, відзначив, що це десь його річна офіційна зарплата, сховав гроші у хитру схованку, влаштовану в муляжі людини з обдертою шкірою. Потім випив п’ятдесят грамів чистого спирту і почав думати - доповідати в КҐБ чи ні. Думав довго. Зрештою випив ще спирту і набрав номер начальника управління КҐБ у Чернівцях.

- Ґіца? Це Семен з вижницької лікарні…

Пан доктор розповів товаришу начальнику про пораненого офіцера, про київських мисливців, про рану, про операцію, про свої золоті руки хірурга, про сльози вдячности, про вродливу незнайомку, лише про гонорар скромно промовчав. А опісля розмови з начальником КҐБ з легким серцем допив спирт з колби…

Тепер уже справді пораненого шеренгового бійця ЮВУ Чіпку доглядала сама командир Організації полковник Роксолана. У тій самій печері.

Роксолана робила Чіпці ін’єкції, щодня змінювала пов’язки, годувала бульйоном зі справжніх курей, яких бійці купували за великі гроші у місцевих жителів.

Коли Чіпка вже зміг розмовляти, Роксолана поставила йому дуже банальне, проте споконвічно жіноче питання:

- Хто вона?

Чіпка вдав, що знову знепритомнів.

Роксолана розлютилася і зробила йому ін’єкцію так, що він прийшов до тями і попросив води.

- Ти любиш мене, Ігоре? - допитувалася полковник Роксолана свого підлеглого, шеренгового бійця, якого тиждень тому ледь не вбила.

- Люблю, - прошепотів Чіпка.

- А кохаєш?

Чіпка знову зомлів.

Прийшли товариші по зброї: осавул Довбуш та обидва хорунжі - Кармелюк і Тарас Бульба. Вони принесли пораненому кілька яблук і літр джерельної води. З суворим виразом на обличчі по черзі співчутливо потиснули руку Чіпці, по-військовому вклонилися Роксолані і сіли рядочком під стіною.