Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 34

— А й справді, — опам’ятався Камо, — де ж купатимуться наші пташенята в перші дні?.. Марш усі по хатах: тягніть усе, що в кого є,— ночви, тази…

— Вірно, Камо, дорогий! Гусенята і качата, як вилупляться з яєчок, то відразу ж до води заквапляться, — підтримала його Анаїд. — Ідіть несіть ночви

Незабаром сарай був повний ночов, старих тазів, навіть великих і глибоких казанів. Грикор закінчував майструвати свою «ванну».

— Ну, отепер, — задоволено сказав він, — тепер вони можуть залишати свої шкаралупки і виходити. Будь ласка, милості просимо!

Що хоче повідомити Грикор

В той день Грикор, як завжди, чергував у сараї зранку.

В розпалі уроків увагу учнів привернула якась постать, що бовваніла на подвір’ї школи її робила руками якісь знаки.

Камо, який сидів недалеко від вікна, також виглянув на подвір’я і впізнав Грикора.

Грикор, побачивши Камо, підвів руки і показав йому вісім пальців. Його обличчя сяяло. Він підскакував на здоровій нозі, витанцьовував і, склавши долоню жменею, притулив її до шоки так ласкаво і ніжно, наче в руці у нього було щось дуже тендітне.

Камо зрозумів, радісно заметушився, хотів гукнути Армена, але, помітивши суворий погляд учителя, зніяковів і сів на місце.

На перерві Камо з Арменом побігли вниз сповістити приємну новину Асмік.

Побачивши їх радісні обличчя, Асмік вигукнула:

— Невже вилуплюються?!

— Ще й як! Грикор каже — вісім пташенят.

Не кажучи нічого одне одному, діти однаково відчували, що вони ні на хвилину більше не можуть залишатися в школі, і з дозволу Арама Акопяна побігли в сарай, не чекаючи закінчення занять.

Назустріч їм вибіг Грикор.

— Пташата, пташата!.. — вигукував він. — Батальйонами, цілими батальйонами вилуплюються!

— Де вони? Ну. підніми ж квочку, щоб подивитися… Ой, які гарнісінькі!.. Почекай, дай мені одне!

І Асмік обережно взяла з-під квочки крихітне, вкрите попелястим пушком пташеня з гарненьким жовтим дзьобиком і темносірими, кольору свинцю, ніжками. Притуливши пташеня до щоки, вона гріла його своїм диханням. Діти розгубилися, не знаючи, що робити.

Біля дверей сарая з’юрмився цілий натовп дітей і жінок

— Справді вилупилися? — недовірливо запитувала одна.

— Від квочок чи в тій бляшанці? — цікавилась інша. — Дайте глянути.

— Ні, ні! — охороняла вхід у сарай Асмік. — Розтривожите квочок, не можна!

Протовпившись, зайшов до сарая дід Асатур, який щойно повернувся з Севану.

Асмік в цей час відкрила інкубатор. Там, в м’якому, нагрітому батареями гнізді, копошилися десятки крихітних пташенят.

— Це ж чиї, доню? — спитав дід.

— Водяної курочки-лиски, дідусю, — ледве стримуючи радість, відповіла Асмік. — Поглянь, скільки ще яєчок пробито: так одне за одним і вилуплюються…

— Що ж нам тепер робити? — заметушився дід.

— Зваріть чаїні яєчка, — запропонував Армен.

— Зваримо, зваримо, але яєчок мало, все одно невистачить, — сказала Асмік.

— Не хвилюйся, онуко, — заспокоїв її дід Асатур. — Я з-під каменя дістану. Поки що зваріть чаїні яєчка, я щось надумаю.