Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 36

Одного разу, зайшовши в сарай, Асмік зупинилась, здивована. В кутку на соломі була складена гірка яєчок. Поруч, напочіпки, сидів Грикор і перераховував їх.

— Звідки? — запитала Асмік.

— Пам’ятаєш, миші у нас позичали. Тепер повернули з пошани до мене. Вам би вони не віддали.

— Грикоре, скажи правду: де добув?

Кажу вам: миші посоромились своєї розбійницької поведінки і повернули назад…

Так діти і не довідались, звідкіля добув Грикор яєчка. Не домоглися серйозної відповіді. Хіба то справді знайшов мишачий склад?..

— Ану, полічи. Асмік. По-моєму, скільки взяли, стільки й віддали. Лише троє я їм залишив, для іхиіх дитинчат: шкода мені їх стало, — сказав Грикор.

— Так, значить, жодного й не з’їли? — здивувався Камо.

— Уяви собі, жодного. У них поки що мишенят нема: про майбутніх піклувалися. Подумайте тільки, які щирі батьки! А ви ще ставитеся з презирством до мишей. Я б просто розцілував їм мордочки за добрі їхні серця.

— Тьху! Ти знову?. Ох, і як же миші ненавидять зараз Грикора! — весело засміялася Асмік. Вночі прийдуть, як він спатиме, і відкусять йому носа.

— Так я тут і залишуся, щоб вони мене загризли! Досить, шабаш! Я свій обов’язок виконав. Два батальйони пташенят від мене одержали? Мою частих? Ну й прощавайте!

— Ні, Грикоре, гусячим яєчкам ще час не прийшов, їм ще день полежапі треба. Ще на дві-три нічки залишся, упрошував його Камо.

— Ну, якщо секретар комітету комсомолу наказує, треба підкоритися, нічого не зробиш!

Тривожний день

Настав двадцять восьмий день.

В той момент, коли перше гусеня заворушилося в яєчку і пробило шкаралупку своїм жовтеньким, але вже зміцнілим дзьобиком, Армен, який сидів біля інкубатора і не відводив очей від термометра, враз злякано скочив з місця.

— Асмік, температура падає! ледь переводячи подих, сказав він.

— Як? В обох? — занепокоїлась Асмік.

— Ні, лише в цьому.

— Чому?

— Енергія в акумуляторах виснажилась.

— Що ж тепер буде?

— Охолонуть яєчка. Треба скоріш знайти нові акумулятори,

Асмік побігла кликати на допомогу Камо.

Він зараз же прибіг у сарай Удвох з Арменом вони відшукали діда Асатур і Грикора, порадилися з ними, але нічого придумати не змогли

Скориставшись відсутністю хлопчиків, біля сарая з’явився Сето і його брат Арто. В обох у руках були лук і стріли.

— Дай-но я випущу дві-три стріли крізь дірку в дверях. Яєчок з десяток розіб'ю, — запропонував Сето. — Нехай Асмік поплаче!

— Шкода, адже в яєчках пташки, вагаючись, сказав Арто.

— Шкода? Мене ти не пожалів, коли вони на мене всі напали?.. І помітитися за брата не можеш. Ех, ти!..

Натягнувши тятиву лука, Сето підкрався до сарая і випустив крізь щілину в дверях кілька стріл.

Обливаючись слізьми, з сарая вибігла Асмік з пораненою куркою в руках, але братів уже не було й сліду.

— Невже у вас невистачить сил спинити цього хулігана? Погляньте лишень, що він наробив своїми стрілами! — поскаржилась Асмік Камо і Арменові, які в цей час підійшли. — Курку поранив, кілька гусячих яєчок розбив.