Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 35

Згорнувши свою довгу бороду і обережно вложивши її в архалук, дід поспішив до правління колгоспу.

— Баграте, рідненький, дай-но нам із складу яєчок, штук сто, — пташенята вилупились, їсти, хочуть! — ще з порога закричав дід.

— Легко сказати сто яєчок! Що ж накажеш, у дитячого садка відняти, дітей залишити голодними? Ваших пташенят годувати, щоб їли, росли і розліталися?..

Дід розсердився:

— Кажуть тобі— ось зараз, у цю хвилину яєчок дістань! Ну і черстві ж ви люди… Діти ось уже місяць ні сну, ні спокою не знають, а ви хоч би що! Пиши, скоріше пиши, а то, клянусь бородою, кинджал витягну! — погрожував дід. але, звичайно, зовсім не серйозно.

— Це що ж? До кинджала справа дійшла? — усміхаючись, запитав Арам Акопян, входячи в кімнату.

— Та ось, — сказав Баграт, непомітно підморгнувши вчителеві,— зв’язався старий з дітьми, а тепер вирішив мене життя позбавити: вимагає, щоб яєчок для пташенят відпустив. Але марно! Поки пташенят не побачу на власні очі, нічого не відпущу. На все порядок, рахунок…

— Пташенят повний сарай, іди подивись! — продовжував дід Асатур.

— Гаразд, підемо подивимося.

Назустріч їм з сарая вибігла Асмік:

— Дядьку Баграт, ну коли ж ви нашу ферму визнаєте?

Суворе обличчя Баграта посвітлішало, очі потепліли. Щоразу, коли він зустрічав цю дівчинку, його серце лагідніло, суворий погляд добрішав. Батько Асмік — Ованес, прямодушна і чесна людина — рука в руку з Багратом бився проти фашистів і з одного казанка з ним їв, а якось в штиковому бою врятував йому життя. На руках у Баграта Ованес і помер, віддавши своє життя за радянську Вітчизну в битві на берегах Одера.

Баграт мовчки погладив шовкове темнокаштанове волосся дівчинки і непомітно зітхнув.

Увійшовши в сарай, він побачив пташенят і усміхнувся.

«Настрій кращає», підморгнув товаришам Грикор.

— І справді вилупились! — сказав Баграт. — Тепер інша справа, тепер рахівник може оформити вашу витівку.

Він витяг з кишені блокнот і, написавши записку, віддав її Грикорові. Той поспішив, шкутильгаючи, до колгоспної контори.

— Отепер, Баграт-джан, ти врятував своє життя, — засміявся дід Асатур.

— Нічого не зробиш, доведеться ферму твоїх учнів узаконити, — сказав Баграт Араму Акопяну.

Дружньо розмовляючи, вони вийшли. Школярі відчували, що розмова точиться про задуману ними громадську справу, і обличчя їхні світились радістю.

Завідуючий складом, буркочучи, відпустив яєчка. Він, як і багато інших, не вірив в успіх цієї справи.

Незабаром пташенята лиски, постукуючи дзьобиками, їли жовтки крутих яєчок, а дід Асатур дивився на них і самовдоволепо погладжував бороду. Він, здавалося, помолодішав.

— Доню, коли ж вилупляться гусенята?

— Скоро, скоро… У них ще є час до наступного дня.

— А качки? — запитував старий Асатур. І він став нетерплячим, як діти.

— Чирки вилупляться, мабуть, завтра-післязавтра, А в цьому інкубаторі є те яєчка і мармурових качок.

В наступні дні справді почали вилуплюватися каченята. Сарай сповнився їхнім веселим писком. Ще крихітні, вони, побачивши воду, поспішали до ночов і зграйками плавали і пірнали з таким виглядом, ніби добували собі поживу. Годували їх сиром, крутими, дрібно накришеними яєчками.