Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 24

Вахтанг Степанович Ананян

— Наче подув хтось знизу? — запитав один дід. — Ну, значить правда, коли говорять вішап. Сидить на дні і дме.

— А якщо білий буйвол зареве під водою, вода так не підійметься? — промовим інший дід.

— Та що там білий буйвол! — заперечив перший. — Де йому так воду підкинути! Йому не під силу. Це, звичайно, вішап.

— Спробуй ти влізь під воду і дми, хіба мода не забулькає, бульбашок не пустить?

Наївні зауваження стариків викликали у всіх сміх.

Наче з глибини долинали ці голоси.

Але було помітно, що твердої впевненості у них нема: просто повторюють те, що чули від дідів.

У самому розпалі суперечки на веранді з’явився дід Асатур.

Намагаючись витягнути рукоятку кинджала, що заплуталась у його довгій бороді, він подивився на знімок і сказав поважно:

— Так ось він який, наш вішап!.. Це він реве? А чому ж у нього нема ні рота, ні рогів?

— А чого ж у нього повинні бути роги? — здивувався Армен.

— Та кажуть же, що у сатани обов’язково повинні бути роги… Хіба я знаю? — невпевнено відповідав дід. — Серце лева у мого внука! — просіявши, додав він і поправив на грудях медалі.— Хто, крім мого внука, насмілився б з дева знімок зробити?.. Чий він внук? — І дід, схопившись за кинджал, гордо обвів усіх орлиним поглядом.

Похвальба діда Асатура викликала у всіх посмішку. Тільки вчитель, глибоко замислившись, здавалося, не чув розмови.

— Це все дурниці— сказав він нарешті,— ніякого сатани нема, час уже і дідам перестати в нього вірити. Соромно в наші дні вірити в чортовиння! Але те, що відбувається па озері, звичайно, дуже-дуже цікаво. Таємницю треба з’ясувати, а допомогти нам у цьому може тільки наука… Чи не схоже це на те, що десь з-під води пробиваються підземні гази? Запаху газу ви не відчули?

— Ні, ніякого запаху ми не відчужи, — відповів Камо. — Тільки наче вітром обдало.

— Так, тут щось незрозуміле. Спробуємо написати в Академію наук. Знімок надішлемо І попросимо спорядити експедицію — дослідити озеро Гіллі. Ви говорите, що багато яєчок зібрали? — звернувся вчитель до Камо. — Навіщо ж все-таки руйнувати гнізда водяних птахів? Яку це дасть користь?

— Ми не руйнуємо гнізд, — відповів ображено Камо. Ми ж ферму влаштовуємо.

— Яку ферму? Навіщо?

Камо, зніяковівши, замовк. На допомогу йому прийшов Армен.

— Ми хочемо приручити водяних птахів. Вони мають багато хороших властивостей.

— Ну, а які ж хороші властивості мають водяні птахи? — допитувався Арам Акопян.

— Арам-джан, чого це ти прискіпався до дітей? — сказав дід Асатур, жартома хапаючись за кинджал, — Хіба ж вони не правду говорять? Візьми, наприклад, гуску — дикий птах більший від свійського. Змішай з свійською гускою, і вся порода стане крупнішою.

— І стійкійшою до холоду, і поживу легше знаходитиме. А яких тільки видів качок нема серед диких порід! Я прочитав у книжці, що існує сімдесят вісім видів дикої качки А скільки з них приручено? — пожвавішав Армен. — Здається, тільки крижні!

— Так що ж ти пропонуєш? — любовно поглядаючи на свого учня, запитав Арам Акопян.