Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 26

Вислухавши спокійне і серйозне пояснення Камо, голова сказав:

— Ну, припустимо, що так… А за чий же рахунок віднести витрати? Чи внесене ваше починання у виробничий план нашого колгоспу на цей рік? Та чи видана річ, щоб без рішення правління колгоспу відкривалась яка-небудь ферма?.. Анархія, анархія! — раптом вигукнув він.

Камо ніяково мовчав.

Голова в задумі довго тарабанив по столі пальцями.

— Гм… — сказав він нарешті.— А якщо твої птахи розлетяться, витрати оплатиш ти?

— Не розлетяться.

— Так що ж ви тепер хочете? — запитав Баграт.

— У вас є інкубатори. Дайте нам поки що зо два маленьких.

— Згода. Якщо Арам Акопян ручається за вас, можете взяти Тільки про все, що робитимете, доповідайте. Запитуйте у нас. Тут є влада. Село не без господаря.

Камо обернувся і хотів вийти, та голова зупинив його:

— А в шкільній комсомольській організації ти ставив на обговорення питання про ферму?

— Коли ж я міг це зробити, дядьку Баграт? — намагався виправдатись Камо.

— Говорю ж я — анархія. — перебив його голова. — Ну, хоч би поінформував.

— Гаразд, сьогодні зберу товаришів. Спасибі, дядьку Баграт, за інкубатори!..

Того ж вечора, скликавши збори, Камо з великим натхненням розповів комсомольцям про створення птахівницької ферми. Потім виступив Армен.

— Так само, як Мічурін, який виводив гібриди плодових дерев і створював нові види плодів, можемо і ми завдяки гібридизації і вихованню пташенят мати нові види птахів, — захоплено доповідав він.

Артуш, товариш Камо по класу, не наважився виступити на зборах і висловлював своє обурення серед дітей лише потім, коли вони закінчились.

— Хіба серед нас нема нікого з головою? Чому нас має вчити якийсь хлопчисько з Єревана? — обурювався він.

Камо, справді, приїхав з Єревана. Його мати, дочка бороданя Асатура, одружилася з єреванцем і жила у місті. Коли почалася війна, батько Камо пішов на фронт, мати разом з сином повернулася в рідне село Лчаван Тут її прийняли як рідну, і вона працювала в тютюнницькій колгоспній бригаді, а Камо продовжував навчатися в сільській школі. В 1946 році демобілізувався з армії і приїхав у село батько Камо, Самсон.

Самсону в селі сподобалось. Баграт умовив його, доброго майстра-механіка, залишитися в селі хоч би на час, поки Камо закінчить школу, — впорядкувати кузню і відремонтувати сільськогосподарські машини та інвентар.

Самсон погодився.

— Ну що ж, — сказав він— залишусь і працюватиму з вами. А закінчить Камо школу — повезу його в Єреван, до університету.

Камо вчився добре, подобався товаришам, його обрали секретарем комсомольської організації. Але успіхи Камо в школі і популярність серед товаришів дратували Артуша. Він був певний, що коли б не вчився у них Камо, секретарем обрали б його, Артуша. І його гризла недобра заздрість.

Намагання Камо напоумити Артуша і встановити з ним добрі стосунки поки що не давали наслідків.

Похід за квочками

— От ще ця Асмік! Що нам робити з нею, діду Асатур? — добродушно бурчала тітка Анаїд. — Минулого року одна курка всього дев’ять качечок вивела, а скільки ж це тепер квочок треба?.. Щось ти багато задумала пташенят виводити.