Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 22
Вахтанг Степанович Ананян
* * *
Мати Армена, висока, худа, з великими чорними очима жінка, зустріла сина ласкавим докором:
— Армене, милий мій, де ж ти цілий день пропадав, нічого не ївши? Видивила очі, на тебе чекаючи.
— Нічого не ївши? — втрутився Грикор. — Та хіба наші приятелі — дикі качки, могли б дозволити нам бути голодними?
— Качки?.. Чим же вас качки нагодували?
— Та своїм м’якеньким м’ясцем і великими-превеликими яєчками.
Мати Армена лише похитала головою — мабуть, не зрозуміла Грикора.
— Ну, сідайте, сідайте, поїжте що-небудь, — запросила вона дітей до столу.
— Зараз не час, мамо. Нам треба скоріше проявити знімки, — нетерпляче сказав Армен. — Ти б пішла до тієї кімнати. Тут доведеться погасити лампу.
— Спочатку поїжте, потім будете проявляти. Куди ж ти поспішаєш?
— Вітана сфотографували, того, що в озері живе, підморгнувши товаришам, відповів їй Грикор.
— Гей, синку, ти що, жартувати зі мною зібрався?
— Справді, вішапа… Ось Армен покаже — повірите. Почули б ви, як вішап закричав від страху, коли мене побачив!..
Асмік не зводила погляду з повних гумору очей Грикора і тихенько посміхалася.
— Ну, я гашу лампу, — оголосив Армен, приготувавши в своїй «лабораторії» все необхідне.
Плівка швидко чорніла у ванночці з проявником, яка слабо освітлювалась червоним вічком фотографічного ліхтаря. Один за одним вимальовувались на плівці обриси чудесних водойомищ і очеретяних острівнім озера Гіллі.
Проявивши негативи, закріпивши і нашвидку висушивши їх, Армен включив збільшувач і почав друкувати знімки.
Затамувавши подих, діти стежили за його роботою.
На одному з останніх знімків вони побачили нарешті те озеро, яке століттями зберігало таємницю вішапа.
— Погляньте тільки, як відбиваються у воді фламінго, — показав Армен на видовжені і ледь спотворені озерними брижами тіні.
— Ой, це і є озеро, де живе вішап? — вигукнула Асмік. — Дайте-но мені як слід роздивитися. — Вона просунула вперед голову. — Скільки тут птахів!.. А це що? Гнізда?.. Скільки ж тут гнізд!.. А це очерет… Він тягнеться навколо всього озера. І яке ж спокійне озеро!
— Спокійне?.. Ось ти зараз побачиш, яке воно спокійне, — сказав Армен і опустив у проявник другий аркуш паперу. — Ні, це не той знімок, — пробубонів він, коли проявив якесь дивне зображення. — Що це може бути, Камо? Гніздо? Який же птах гніздиться мало не на середині озера? Чи він приплив сюди?..
— А ви що думали, ради чого я там своє життя наражав на небезпеку? Знаєш, який скарб цей знімок?
Діти з цікавістю розглядали плавуче гніздо качки.
— До чого ж цікаво! Неодмінно опиши все, що ти бачив, Камо, і разом з цими знімками надішли в «Пионерскую правду».
— Неодмінно, завтра ж.
— А ось і воно — чудовисько! — урочигто сказав Армен, коли у ванночці з’явилося інше зображення.
— Це і є той ревун, що не дає нам спокою? — запитала мати Армена, обережно нахиляючись над фотографією.
— Він самий… Його портрет.
— Дай-но поглянули… Оце так портрет! — розчарувалась Асмік. Вона сподівалась побачити щось надзвичайне, принаймні не менше за слона чи носорога. — Всього-навсього лише вода надулась, і більше нічого! — знизала вона плечима.