Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 22

* * *

Мати Армена, висока, худа, з великими чорними очима жінка, зустріла сина ласкавим докором:

— Армене, милий мій, де ж ти цілий день пропадав, нічого не ївши? Видивила очі, на тебе чекаючи.

— Нічого не ївши? — втрутився Грикор. — Та хіба наші приятелі — дикі качки, могли б дозволити нам бути голодними?

— Качки?.. Чим же вас качки нагодували?

— Та своїм м’якеньким м’ясцем і великими-превеликими яєчками.

Мати Армена лише похитала головою — мабуть, не зрозуміла Грикора.

— Ну, сідайте, сідайте, поїжте що-небудь, — запросила вона дітей до столу.

— Зараз не час, мамо. Нам треба скоріше проявити знімки, — нетерпляче сказав Армен. — Ти б пішла до тієї кімнати. Тут доведеться погасити лампу.

— Спочатку поїжте, потім будете проявляти. Куди ж ти поспішаєш?

— Вітана сфотографували, того, що в озері живе, підморгнувши товаришам, відповів їй Грикор.

— Гей, синку, ти що, жартувати зі мною зібрався?

— Справді, вішапа… Ось Армен покаже — повірите. Почули б ви, як вішап закричав від страху, коли мене побачив!..

Асмік не зводила погляду з повних гумору очей Грикора і тихенько посміхалася.

— Ну, я гашу лампу, — оголосив Армен, приготувавши в своїй «лабораторії» все необхідне.

Плівка швидко чорніла у ванночці з проявником, яка слабо освітлювалась червоним вічком фотографічного ліхтаря. Один за одним вимальовувались на плівці обриси чудесних водойомищ і очеретяних острівнім озера Гіллі.

Проявивши негативи, закріпивши і нашвидку висушивши їх, Армен включив збільшувач і почав друкувати знімки.

Затамувавши подих, діти стежили за його роботою.

На одному з останніх знімків вони побачили нарешті те озеро, яке століттями зберігало таємницю вішапа.

— Погляньте тільки, як відбиваються у воді фламінго, — показав Армен на видовжені і ледь спотворені озерними брижами тіні.

— Ой, це і є озеро, де живе вішап? — вигукнула Асмік. — Дайте-но мені як слід роздивитися. — Вона просунула вперед голову. — Скільки тут птахів!.. А це що? Гнізда?.. Скільки ж тут гнізд!.. А це очерет… Він тягнеться навколо всього озера. І яке ж спокійне озеро!

— Спокійне?.. Ось ти зараз побачиш, яке воно спокійне, — сказав Армен і опустив у проявник другий аркуш паперу. — Ні, це не той знімок, — пробубонів він, коли проявив якесь дивне зображення. — Що це може бути, Камо? Гніздо? Який же птах гніздиться мало не на середині озера? Чи він приплив сюди?..

— А ви що думали, ради чого я там своє життя наражав на небезпеку? Знаєш, який скарб цей знімок?

Діти з цікавістю розглядали плавуче гніздо качки.

— До чого ж цікаво! Неодмінно опиши все, що ти бачив, Камо, і разом з цими знімками надішли в «Пионерскую правду».

— Неодмінно, завтра ж.

— А ось і воно — чудовисько! — урочигто сказав Армен, коли у ванночці з’явилося інше зображення.

— Це і є той ревун, що не дає нам спокою? — запитала мати Армена, обережно нахиляючись над фотографією.

— Він самий… Його портрет.

— Дай-но поглянули… Оце так портрет! — розчарувалась Асмік. Вона сподівалась побачити щось надзвичайне, принаймні не менше за слона чи носорога. — Всього-навсього лише вода надулась, і більше нічого! — знизала вона плечима.