Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 23

— Еге ж, просто як великий пухир на спині в людини, — підтримав дівчинку Грикор. — А це пухир на опері… Гарний вішап!

Фотографію виривали одне в одного з рук.

— А ревіння?.. А хвилі на озері? Запитав Камо. — Що це. по-твоєму?

Ревіння?.. Ну, це було справжнє ревіння вішапа, — відповів йому Грикор. — Тільки ж це він на мене кричав. Знав, що я прийшов з нього шкуру здерти. Думав, налякає. Знайшов кого лякати — не на такого напав!..

— І ти справді не злякався? — простодушно запитала Асмік.

— Коли я скажу «злякався», то хіба ти мені повіриш?

— Ні, він не злякався. Він в цей час тільки про тебе й думав, — усміхаючись, сказав Камо. — Боявся, чи не злякалась ти, і хотів скоріше до тебе повернутися.

— Правда. Як тільки вішап заревів, я до тебе побіг. Ну, думаю, дівчина від страху померла.

— Оце так вішап! — розчаровано протягнув Армен. — Чи його ми сфотографували? Ні те ні се… Варто було мучитися!

— Ну, завтра побачимо. Цікаво, що Арам Акопян скаже, а з нас на сьогодні досить, — вирішив Камо. — Армене, принеси завтра всі ці знімки в школу. Знайдемо місце в кабінеті краєзнавства, розклеїмо їх і напишемо: «Куток юних натуралістів». І всі пояснення, звичайно, дамо, А зараз усі по домівках. Спати!..

Захоплюючий план

Вранці Камо й Армен взяли фотографії і пішли до секретаря сільської партійної організації, свого вчителя при родознавства Арама Акопяна, який користувався великим авторитетом у селі Лчаван. Незабаром прибіг туди і Грикор.

Хлопчики розповіли вчителеві про все, що бачили: про дивовижний басейн, плавучий острів, витівки вішапа.

Розмова велася на веранді, що виходила на подвір’я. Почали підходити сусіди вчителя і з цікавістю прислужитися до того, що розповідали діти.

Камо вийняв з кишені наспіх намальовану ним нову карту озера Гіллі і розгорнув її на столі.

— А ось в цьому басейні реве віщап, — сказав Армен, показуючи знімок, па якому були фламінго, пелікан, що підкинув у повітря рибу, і плавуче гніздо.

— Ну, а що ж викликає ревіння, ви довідалися? з цікавістю запитав учитель, розглядаючи карту.

— Ось те, що ми бачили, — відповів Камо і дістав збільшений знімок з портретом мішана.

— На власні очі бачили, як вода стовпом піднялася, — втрутився Грикор. — Чи не так, Камо?

— Так, — кивнув головою Камо.

Всі присутні на веранді оточили вчителя.

На фотографії не було нічого схожого на той високий водяний стовп, який діти бачили па озері. Чи то в своїх розповідях вони перебільшували, чи то в них справді створилося таке враження. Можливо, що й Камо на якусь частку секунди пізніше натиснув затвор апарата. Па знімку, що лежав на столі, було видно лише світлу невисоку опуклість.

Учитель уважно вивчав знімок.

— Ви переконані,— запитав він, — що це пов’язано із звуками, які ми повсякчас чуємо? З ревінням вішапа?

— Я стояв з апаратом у руках, — сказав Камо, коли вода враз вирвалася вгору, немов одразу тисяча чоловік знизу подули. Отоді саме почулося ревіння, і вода схвилювалась і почала розходитись колами.