Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 149
Вахтанг Степанович Ананян
— Га?.. — опам’ятався старий і, ніби розв’язавши якесь складне завдання почав говорити знову, але якось дивно і безладно. — Виходить, — ніби питаючи себе самого, сказав він, — виходить, відомий мисливець Асатур серцем менший за цих дітей? Вони для нас життя свого не шкодують, а я гроші шкодуватиму? Ні, досить, досить! — Дід обернувся до Баграта. — Баграт-джан, придушило мене це багатство… Ці мільйони серпе моє висушили… Піду, принесу, на душі стане легше… — Він звівся і рішучими кроками вийшов з кімнати.
Ніхто не зрозумів слів старого.
— Що сталося з нашим дідом? — здивовано звів брови Баграт. — Захворів він, чи що? Які мільйони?..
Арам Акопян здивовано знизав плечима.
Будинок старого був недалеко. За кілька хвилин, згинаючись під вагою великого туго набитого мішка, він з’явився.
— Ось вони, мої мільйони, візьміть їх… — сказав він, кладучи мішок на долівку. — Дочко, принеси який-небудь килим! — звернувся він до матері Камо.
Всі перезирнулись і зашепотіли.
— Іди додому, — поклав руку на плече старого Баграт. — Іди відпочинь, заспокойся…
— Кажу, килим дайте! — розсердився старий, — Чи ви думаєте, що дід збожеволів? Дайте килим, я свій мільйон викладу.
Мати Камо пішла за килимом.
— Відійдіть, місце звільніть. Ось так! — командував дід, широко розставивши ноги і розмахуючи руками.
Взявши килим, він розстелив його посеред хати і вивернув на нього все, що було в мішку.
Усі на мить остовпіли.
— Ой!.. — крикнула Асмік.
Дорогоцінні, всіх кольорів райдуги, каміння, золоті монети, браслети, підвіски, обручки, намисто, сліпуче виблискуючи, купою висипались на килим…
Старий стояв над цими скарбами гордий і, однією рукою погладжуючи бороду, а другою стискаючи рукоятку кинджала, дивився на всіх блискучими очима.
— Що? Сказав — дам мільйона! А ви гадали — збожеволів старий? Га, що тепер скажете?..
Торжествуючий погляд старого мисливця зустрівся з суворим, сповненим докору поглядом Арама Акопяна. І раптом старий усе зрозумів: радісна, переможна посмішка зникла, і рука перестала стискати рукоятку кинджала. Дід скинув папаху, став на коліна і низько схилив свою сиву голову, ніби приречений на смерть.
— Пробачте, люди!.. Пробач, товаришу Баграт… Пробач, товаришу секретар… Помилився… Пробачте… — глухим голосом сказав він крізь сльози.
Обличчя діда виражало страждання, відразу він наче постарів, став дряхлим і жалюгідним.
— Звідки? — суворо запитав Арам Акопян.
— Знайшов у карасі, який ми привезли з Чанчакару… під медом…
— Чому ти до цього часу ховав, нікому не казав?
Всі насторожились, почувши це запитання.
— Арештують! — злякано прошепотіла Анаїд.
— І добре зроблять, — сказав завідувач молочної ферми Артем. Він прийшов нещодавно і стояв позаду всіх біля дверей.
А старий мисливець продовжував каятись:
— Грішний я, братці… не віддав тоді державі… Жадність очі засліпила. Пробачте, братці!.. Баграт-джан, багатство це місяць цілий пудовою гирею лежало на моєму серці, мучило мене… Візьміть, братці, звільніть мене від цього тягара!
— Як же це ти зараз вирішив з цим добром розлучитись? Заради онука?