Читать «Людина без серця» онлайн - страница 98

Берн відкривав нову сторінку свого життя.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

Перед грозою

Стар натиснув кнопку на столі. До кімнати зайшов Арнольд.

— Слухаю, мій володарю!..

— Арнольде!.. — обличчя Стара набуло привітного виразу. — Ти один відданий мені по-справжньому…

— Ваша воля, володарю, для мене — закон, — з чіткістю механізма відповів Арнольд.

— І тому я… — Стар на якусь мить замовк, ніби роздумуючи над подальшими словами, — і тому я вирішив призначити тебе начальником моїх імперських гвардійців.

— Ваша воля для мене закон, володарю, — відрубав Арнольд.

Холодний самовідданий погляд охоронця викликав у душі Стара почуття нестримної гордовитої всевладності.

— Я доручаю тобі і твоїм людям стежити за діями Германа Тода і Шаукеля. У мене немає сумніву, що їхня політична поліція контролює кожен мій крок. В їхніх руках — я звичайна маріонетка. Але я хочу покласти цьому край. Я вирвуся з полону і перетворю їх самих у слухняних рабів. А тому… — пін затримався на мить, потім промовив загрозливо — Паралізуй політичну поліцію, пере тягни їхніх людей на свій бік. Контрдії — ось наша система.

Стар говорив гарячково і нестримно, думки виникали в його голові, немов короткі блискавки. Він збуджено крокував по кабінету і, не помічаючи Арнольда, говорив кудись у простір.

— Для завоювання світу я мушу створити імперію, яка буде підкорятись тільки моїй диктатурі! Я не піду проти інтересів корпоратистів, проти їхньої фінансової могутності. Нехай ці ненажерливі тварини керують своїми заводами. Я прагну до політичної влади…

— Вони ніколи не погодяться на те, щоб віддати вам усю повноту політичної влади, — несміливо докинув Арнольд.

Слова охоронця трохи охолодили Стара. Він спохмурнів і якимись злісними очима зиркнув на Арнольда.

— Тоді ми їх примусимо це зробити, — промовив Стар з посмішкою на жовтому зморшкуватому обличчі.— Ми… ми знищимо політичну верхівку корпорації! — люто вигукнув Стар, стиснувши перед собою кулак.

Він спинився посеред кімнати і втупився невідривним поглядом у підлогу.

— Арнольд, — озвався він по хвилі,— якої сили охоронні політичні загони?

— П’ятдесят або шістдесят тисяч чоловік, — одказав Арнольд.

— Скільки в особистій охороні Гер-маїна Тода?

— Біля п’яти тисяч.

Стар підняв голову і почав уважно роздивлятись стелю, ніби шукав там відповідь на якесь хвилююче питання. Раптом його губи скривилися.

— Ти знаєш, чому ця суха мумія, оцей всемогутній Герман розмістив охоронні пол. ки в казармах Траумвальда? — запитав він не то себе, не то свого охоронця і одразу ж, не даючи йому сказати й слово, промовив — Він боїться, щоб вони не потрапили під мій вплив. Я кілька разів просив його дозволити мені відвідати Траумвальд і ознайомитись із станом поліцейських загонів. Адже, крім усього, я військовий міністр, це мій прямий обов’язок. Але він твердо відмовив мені в цьому. Хитра лисиця.

Зненацька Арнольд близько підійшов до Стара і сказав:

— Я знаю, володарю мій. що Герман Тод тримає в горах додаткові гарнізони. Це переважно танкові частини.

Стар спалахнув.

— Підступні собаки! — Його очі горіли нелюдським блиском. — Вони бояться мене, як гієни, і водночас судорожно чіпляються за мене. Але ми перші завдамо удар. Так, я наказую тобі, Арнольд. Сьогодні ж, після офіціального призначення на посг начальника імперської гвардії, ти почнеш збирати сили. Ударним кулаком будуть наші гвардійці. Кожного дня ми будемо збільшувати їхню чисельність. Це моя армія! Все. Можеш іти!..