Читать «Людина без серця» онлайн - страница 96

Берн дружньо взяв Гельда за руку і, дивлячись йому довірливо в очі, сказав:

— Тепер для вас, колего, не буде таємниці. Я вірю вам, і ви повинні знати правду.

Протягом години Йоган Бори детально розповідав своєму асистенту принцип дії механічного серця. Він креслив перед ним на папері складні схеми, підводив його до апаратів, включав найскладніші механізми, палко жестикулюючи, доводив йому щось. Він розкривав йому велику таємницю свого життя, вірячи, що слова його падають на плідний грунт.

— Тепер ви розумієте, в чому річ? — спитав він Гельда, скінчивши свої наукові пояснення. — Проклята біорадіація. Я не повинен був створювати механічного серця.

Але Гельд не погодився з ним. Він, сміливий вчений і політик, розумів, що Берн зробив велике відкриття примусив метал служити живій матерії, перекинув місток від органічного світу до неорганічного.

— Однак, скажіть мені, шановний доктор, — говорив Гельд, — невже ви коли-небудь серйозно вірили в те, що метал може бути не тільки містком, але й здатен замінити органічну матерію?..

— Я не тільки вірив у це, — тихо озвався Берн, — вся моя праця грунтувалася на цій передумові. Вічне серце робить людину безсмертною, перетворює її органічні клітини у вічно функціонуючу категорію… Очевидно я помилився.

— Мені думається, доктор, що ви справді помилились, — м’яко мовив Гельд, — але ваша помилка не в тому, що ви сконструювали механічне серце. Ні, це серце ще послужить людству. Однак, я гадаю, що воно ніколи не замінить живого серця. Ви пригадуєте, ми говорили колись про роботи московських вчених?

— Так, — кивнув головою Берн, — здається, щось про відновлення органічної речовини…

— І про використання вашого механічного серця в поєднанні з великим відкриттям наших московських колег.

Берн ніяково посміхнувся. Йому було приємно говорити з Гельдом, він відчував у ньому справді допитливий глибокий розум, просту людську щирість і дружню прямолінійність.

— Я підозрював тоді, що ви хочете знищити мій винахід, обезцінити його…

— Не знаю, про це ви мені не казали, можливо, тільки думали, але ваше недовір’я гнітило мене страшенно. — Гельд рішуче підвів голову. — Ну, гаразд, для спогадів у нас зараз обмаль часу. Давайте краще подумаємо, як запобігти лихові, яке має скоїтись, а власне, вже скоїлось.

— Мабуть, думати доведеться більше вам, колего, — Берн хитрувато глянув у вічі Гельда.

— Як?.. Не розумію…

— У принципі я розв’язав проблему самооборони, тобто я винайшов апарат, який дає можливість рятуватись від згубного впливу біорадіації Петера Стара. Від вас залежить, чи зможемо ми перетворити його в засіб масової оборони.

— Апарат виправдав себе, ви певні?

— Я не тільки певний, — сказав Берн, — але й перевірив його в своїх лабораторних умовах. Людина, забезпечена цим захистом, може не боятися вольових імпульсів «залізного диявола».

— О, як нам потрібні зараз такі апарати! — вигукнув Франц Гельд. — Ви можете передати нам свій винахід?

Берн пройшов у куток лабораторії, відкрив невеличкий сейф і вийняв звідти кілька металевих пластинок.