Читать «Людина без серця» онлайн - страница 97
Олесь Бердник
— Ось вони…
Гельд вражено подивився на руку Берна.
— Ні, ви… ви жартуєте, — пробурмотів він недовірливо. — Невже оці залізячки…
— Так, саме ці залізячки, — посміхнувся Берн. — Звичайнісінький нейтралі-затор-резонатор, який перехоплює біорадіацію і надійно захищає мозок. Простий напівпровідниковий контур, настроєний на хвилю біорадіації…
— Так, справді геніально і просто! — не стримав свого подиву Гельд.
— Але для виготовлення нейтралізаторів необхідні лабораторні умови.
— Зачекайте, хіба ваша лабораторія?..
Берн сумно похитав головою.
— В тому й річ, що я перебуваю тут остатні хвилини. Вчора ввечері Петер Стар пообіцяв мені залишити свій злочинний шлях, своє прислужництво «Золотому ангелу». Я повірив йому і відкрив секрет батареї. Годину тому я дізнався, що Петер Стар зрадив своє слово. Він знову з корпоратистами. Тепер він примусить мене обслуговувати його механічне
серце, працюючи над його удосконаленням.
— Ви повинні залишити клініку.
— Так, єдиний вихід — це втеча. Не знаю, що й як буде, але мені треба перейти на нелегальне життя. А раз так…
— …значить, ви не матимете змоги конструювати нейтралізатори, — додав за нього Гельд стурбованим голосом.
— Ви маєте цілковиту рацію, колего. Голими руками ці залізячки не виготовити.
Гельд думав не довго.
— Мої друзі допоможуть вам. Вони влаштують вам конспіративну квартиру. — Гельд хвилину помовчав. — Щождо лабораторного обладнання… то ми заберемо все, що є найціннішого в цій клініці.
Берн сумним поглядом обвів велику простору кімнату, несподіваний жаль заповнив його серце. Своїми руками він мав пограбувати оцю прекрасну лабораторію, де було здійснено стільки дивовижних дослідів.
— Що ж, іншого виходу немає,— тихим голосом погодився Йоган.
Вони заходились передивлятися обладнання й препарати, які належало вивезти. Берн брав пробірки, колбочки, великі й маленькі пляшки з хімікатами, передивлявся блискучі інструменти, найнеобхідніші речі відкладав убік.
— Одному цього не винести, колего, — констатував безпорадно Берн.
— Я допоможу вам. — В голосі Гельда почулися рішучі владні нотки. — Зараз я поїду до товаришів, повідомлю їх. Ви готуйтесь. Рівно через півтори години ми під’їдемо за вами. Відпустіть всіх лікарів і чергових сестер. Нехай лишиться тільки старша покоївка, під якимось приводом відпровадьте також швейцара.
Берн слухав мовчки і тільки раз по раз кивав головою.
— Ну, здається, все. — Франц Гельд востаннє озирнувся по кімнаті.— Ми ще повернемось в цю лабораторію. Не сумуйте, доктор!
— Звідки у вас така певність, колего? — Бернові раптом забракувало слів, він міцно стиснув губи і опустив голову. Але ось якась дивна гаряча хвиля виповнила його груди. Він подав Гельдові руку. — Я хочу вірити так, як вірите ви. йдіть, я чекатиму вас.
Він провів Гельда в коридор і повернувся до лабораторії. Зупинився посеред просторої кімнати — насторожений, зібраний, вольовий. Стояв і слухав, як гучно калатало його серце. Воно ніби кликало його йти отим єдиним — нехай найтяжчим — шляхом. Він знав, що найтяжчий шлях тепер був йому не страшний.