Читать «Людина без серця» онлайн

Ю. Бедзик і О. Бердник

«ЛЮДИНА БЕЗ СЕРЦЯ»

(фантастично-пригодницька повість)

ЧАСТІНА ПЕРША

Катастрофа

Від Фрідбурзького собору машина звернула ліворуч і помчала широким залюдненим проспектом. Після фешенебельних районів Гріндена, то, здавалось, завжди були огорнуті прозорим серпанком спокою й рамкової тиші, вона немов пірнула у вируючий океан звуків. ГІетер Стар, тримаючи ліву руку на рулі, правою ніжно обняв Евеліну. Її каштанове волосся тремтіло від легких поштовхів машини.

— Петер, тихіше. Хочеш накоїти лиха? — Вона говорила напівголосом, зморена щастям і ніжністю, притиснувшись щокою до його шовкової сорочки. Чого ти поспішаєш? Адже ми повінчалися, і тепер завжди будемо разом…

— Повінчалися? — Він скоса глянув на дружину і потім широко посміхнувся. — А ти знаєш, Еве, мені все ще не віриться, то ми їдемо з церкви… Та хто знає, може, й зараз це тільки сон.

Евеліна рішуче відхилила від себе його усміхнене обличчя — вольове, красиве, з зухвалим поглядом сірих очей.

— Не плеши дурниць, Петер, — наказала нона владним тоном. — Пильнуй краще за дорогою і не прикидайся нещасним. Якщо це й сон — то дуже хороший. Хай він буде таким вічно. Чуєш, любий мій? Вічно! Я знаю, я певна — щастя не покине нас.

— Звичайно, при одній умові,— перебив її жартівливим тоном чоловік, — якщо мої атомні досліди увінчаються успіхом. Скільки ще роботи. Адже я, власне, тільки почав. Це не якесь там утопічне маячіння. Ми з тобою, Еве, люди ділові, нехай бідолаха Берн займається чаклунством…

— Облиш! — гостро докинула Евеліна. — Нащо знущатися з людини…

Стар звів над переніссям брови. Його самовпевнене відкрите обличчя з орлиним носом і важким м’ясистим підборіддям пройнялось щирим подивом.

— Ти серйозно говориш? Йоган Берн — мій кращий друг, і я маю знущатись з нього? Евеліно, ти ж розумна жінка. Повір, що мені жаль його. Я знаю, він кохає тебе, але ти… ти сидиш поруч зі мною. Правду кажу тобі, Еве, жаль. Такі люди в наш час не геть скільки щастя можуть подибати. Гордий, відлюдкуватий, до всього ще й чесний. Ех, Йоган! Забув він, що наука без комерції — все одно, що життя без кохання. — Стар нахилився грайливо до Евеліни, але в ту ж мить мусив міцніше взяти до рук руль, бо машина саме підкотилась до перехрестя. — Швидше б уже додому, — незлобливо вигукнув Петер. — Зараз я схожий на Йогана, сиджу поряд з тобою, а по-справжньому обняти тебе не можу. Так, Йоган мрійник і фантаст. Що ж дивного, коли такій людині ні в чому не таланить: ні в науці, ні в коханні.

— Кажуть, що в житті буває інакше, — озвалася задумливо Евеліна. — Кому не щастить в коханні, тому щастить у роботі.

— Ти віриш в його чудернацькі експерименти?

— Любий мій, колись же повинно поталанити людині. Берн — наш щирий друг…

— Так, Еве, він наш друг, і тому я хочу, щоб він кинув свої дитячі забавки. З його здібностями можна гори перевернути.

Евеліна рішуче хитнула головою. Глибше відкинувшись на спинку м’якого сидіння, задумливо мовила:

— Вчора він сказав мені, що апарат вже сконструйовано. Залишилось тільки випробувати його на живих істотах.