Читать «Людина без серця» онлайн - страница 32

В коридорі їх чекав провідник.

— Ось ваша каюта, — він відкрив маленькі блискучі дверцята. Бери і Евеліна зайшли в невелику комфортабельну каюту, де було двоє м’яких крісел круглий стіл. Евеліна на хвилину затрималась в проході і озирнулася назад. Рвучко закривши двері, схопила Берна за руку.

Йоган. В літак тільки що сів твій асистент!

— Що ти кажеш? Значить… Значить… Я так і знав! Мені серце підказувало…

— Невже… агент?..

Берн не відповів. Заревіли мотори вертольота, поле аеродрома похитнулось у вікні кабіни. Машина плавно піднялась в повітря і взяла курс на захід.

«Евеліно, вернись!»

Відчай пройняв Петера. Минуло вже п’ять годим, відколи Евеліна пішла з дому. Зникла, як у воду впала. Спочатку він думав, що вона подалася до Берна. Подзвонив у клініку, але йому відповіли, що доктора нема, поїхав у якійсь терміновій справі. Петер зв’язався зі всіма знайомими, зі всіма близькими, збігав до сусідів по будинку, однак все було марно.

— Евеліно, де ти? — говорив він сам до себе, стоячи посеред порожньої кімнати. — Евеліно, вернись!

Він бігав по кімнаті, обхопивши у відчаї голову, стояв подовгу біля вікна, хвилинами наслухався, чи, бува, не задзеленчить телефон, вихилявся з вікна і дивився вниз на тротуар, вишукував очима серед перехожих. Все нараз стало йому осоружним і чужим в цій старій, давно обжитій квартирі. Немов Евеліна, його золотава, струнка Евеліна, забрала з собою часточку його власного життя, винесла тепло з його оселі. Ні, ні, без неї він не може жити. Навіть дикі плани світового панування, власного звеличення і безсмертя, здалися йому далекими і майже нездійсненними. Хіба зможе він жити без неї? Хіба вистачить у нього сил подолати всі перепони, пройти найскладнішими шляхами,

найзаплутанішими манівцями?

«Я мушу розшукати її,— вирішив Стар. — Піду в поліцію. Це їхня справа. Наша поліція завжди хизується своєю оперативністю. Я буду вимагати від них, я пообіцяю їм все, навіть… навіть свої послуги».

За кілька хвилин він стрімголов летів вниз по сходах. Швидше, швидше

Можливо, вона зазнала нещастя. Може, вона чекає його помочі. Швидше. Ох, ці кляті перехожі. Скільки ж їх? Поліцай-управління недалеко. Один квартал, другий.

Шарпнув велетенські темнокоричневі двері і зайшов до просторого, виповненого урочистою тишею і прохолодою вестибюля.

Біля невеличкого дерев’яного пульта його спинив черговий у формі сержанта поліції.

— Вам куди? В управління кримінальної поліції, чи, може… — і він багатозначно вказав на широкі сходи, що вели до засклених димчастим склом дверей. Весь другий і третій поверх займало управління таємної поліції.

— Мені треба… я шукаю людину. Я інженер Стар з атомної лабораторії Штаузее. — Петер стояв в нерішучій позі, благально дивлячись на невисокого присадкуватого поліцейського з крислатим кашкетом на голові.