Читать «Людина без серця» онлайн - страница 34

«Здається, мене заарештували, — промайнуло в голові Петера. — Я можу застосувати свою силу, примусити їх випустити мене. Але ж тоді я нічого не дізнаюся про Евеліну. Нехай поки що буде так, як вони хочуть. Побачимо, що буде далі».

Минувши коридор, вони вступили до великої похмурої кімнати з двома рядами лав під стінами і невеличким столиком в правому задньому кутку. Ліворуч під загратованим вікном частина кімнати була відгороджена залізним гратчастим бар’єром. Напевне, туди заводили арештованих під час допиту або побачення з близькими й рідними.

Старові запропонували сісти на окрему лаву під стіною. Поліцай-президент опустився на стілець за столом, бос лишився стояти. Поліцаї зайняли місця по праву і лізу сторони від Петера.

«Значить, я заарештований», знову промайнуло в голові Стара.

— Ваше ім’я Стар Петер, проживаєте по вулиці Рошаль 10, квартира 49? — не приховуючи свого вдоволення, промовив Екельгафт.

— Цілком вірно, — Петер ствердно кивнув головою В цю мить він не почував ні злості, ні страху, вся його увага була зайнята незвичайною для нього процедурою поліцейського допиту. Він потішався думкою: «Нехай роблять, що хочуть, нехай вдають з себе володарів, але ж я сильніший за них. Досить мені одного напруження нервів, одного розумового імпульсу, і вони стануть моїми слухняними рабами».

Ця впевненість настроювала його на бадьорий лад. Він дивився па присутніх відкритим, незлобливим поглядом, і куточки його рота злегка посіпувались у посмішці.

Поліпай-президент кілька секунд до хитливо дивився в обличчя Стара. Булькаті його очі немов впивалися в душу Петера. І раптом він щосили ляснув по столу рукою:

— Досить блюзнірствувати! — Напевно, це був давній прийом, що мав одразу деморалізувати підслідчого. — Де знаходиться доктор Берн?

Від несподіванки у Петера відняло мову. Що він чує? Берн зник. Берна розшукує поліція. Одразу все з незвичайною чіткістю постало в пам’яті Стара: ранковий дзвінок в клініку… насторожений погляд чиновника в рогових окулярах, його квапливе вибачення…

— Я й гадки не маю, де може бути Берн, — відповів Петер твердим голосом. Але присутні завважили в тому голосі тремтливі нотки хвилювання.

— Молодий чоловіче, — продовжував крикливо Екельгафт, — ваше зволікання може тільки нашкодити вам і вашій дружині.

Петер насторожився. Вони знають про Евеліну. Напевно, втеча Берна має якийсь зв’язок зі зникненням Евеліни. Тоді доведеться розповісти все і разом з ними вдатися до розшуків.

Але в ту ж мить поліцай-президент вимовив фразу, яка остаточно зіпсувала всю справу. Екельгафт вирішив збрехати і своєю брехнею спонукати Стара до відвертої розмови.

— Ми знаємо, де знаходиться ваша дружина. Від нас залежить її повернення додому. Але, шановний пане Стар, ви повинні розповісти нам все, що ви знаєте про хірурга Берна і, головне, допомогти поліції розшукати його сліди.

«Значить, втеча Берна не має ніякого відношення до зникнення Евеліни, — промайнуло в голові Петера. — А я вже подумав недобре про Йогана. Що ж, тоді ці панове не почують від мене жодного слова».