Читать «Ментальність орди» онлайн - страница 4

Закостенілі традиції цивілізації грабіжництва з неймовірно роздутим бюрократичним апаратом, що працює не на суспільство, а на самозбереження й самовідтворення, корупція і хабарництво в чиновницьких кабінетах, продажність суддів — весь цей букет хронічних хвороб імперії, про які йдеться в «Ментальності орди», досі тримає в своїх цупких лабетах Україну. Тримає міцно, бо на­віть демократичні здобутки такого масштабного народного зру­шення, як Помаранчева революція, коли, здавалося, почався відлік нового часу — формування громадянського суспільства і рух до побу­дови національної правової держави, — знову загальмовано і знову пос­тавлено під загрозу внаслідок розбрату й безвідповідальності в пома­ранчевому керівництві, яке народ привів до влади і яке цю владу віддало партії одного найбільш зрусифікованого регіону.

Ніщо не засвідчує так виразно постколоніальні деформації розвитку України і загрози нашому державному суверенітету з боку Москви, як нинішній союз у Верховній Раді Партії регіонів з комуністами і соціалістами. Протиприродне для будь-якої європей­ської країни об'єднання ідеологічних опонентів у нашому парламен­ті уможливила спільність промосковської орієнтації зазначених партій. Це підтверджує солідарність регіоналів, комуністів і соціалістів щодо всіх тих проектів, як-то: федералізація країни, на­дання російській мові статусу державної, відмова від вступу до НАТО, що, в разі їх реалізації, знищать державну незалежність України і повернуть її в лоно імперії. Знову бачимо при владі типо­во колоніальну еліту, яка, нагадує Гуцало, в завойованих Росією кра­ях завжди добиралась із гіршої за своїми моральними якостями час­тини місцевого населення. Досі не зійшли з політичної арени лідери компартії і соцпартії П. Симоненко та О. Мороз, яких письменник називає «комуністичними шоуменами», провідниками інтернаціо­нальної, а насправді імперської ідеології, що «тримається силою колоніального ярма». І в нинішній Верховній Раді присутні ідеоло­гічні соратники 152 нардепів другого скликання, які в депутатсько­му запиті вимагали від Кучми виконання його передвиборної обіцян­ки надати російській мові статус державної і про яких Гуцало писав: «підносять цей смертельний меч на українську мову, і на суверенність України, і на нас із вами».

Отже, час показав, що велика тривога письменника за долю батьківщини, здобута державність якої лишається хисткою і не­певною, була не марною. Моральне й духовне спустошення, спричи­нене імперською асиміляцією питомого мовно-культурного довкіл­ля, яскраво виявилось і в сприйнятті «Ментальності орди» в певних інтелектуальних колах. Різко негативні відгуки на книжку з'явилися не тільки в газеті соціалістичної партії «Товарищ», в чому не було жодних несподіванок, а й у виданнях, які позиціонують себе як лі­берально-демократичні. У новоствореній в 1996 році газеті «День» було опубліковано кілька негативних рецензій на книжку Гуцала. Автор однієї з них, історик Олексій Толочко, у статті під назвою «Ментальність Ясиру» звинуватив письменника в русофобії і в спро­бі ірраціонального проектування на сусідній народ власного етнічно­го досвіду гріхів і пророцтв. «Минуло 5 років, відколи ми перестали жити в російському контексті, — писав О. Толочко, — війна закінчи­лася, армію здемобілізовано. І коли хтось не встиг вчасно на фронт, не навоювався і не насидівся в окопах, а тому вирушає партизанити в ліси, це не значить, що ми маємо рушити за ним»[2]