Читать «Ментальність орди» онлайн - страница 5

Ліберальна толерантність у міжнаціональних стосунках, яку начебто обстоює О. Толочко в дискусії з письменником, що дозво­лив собі некоректність у ставленні до сусідів, була б доречною, якби постсовєтські взаємини України з Росією досягли західних стандартів міжнародного співробітництва. Натоміть ставлення російського політикуму до українського суверенітету значно ближче до комінтернівської схеми «дружби народів», дотепно висміяної Дж. Орвеллом у «Скотофермі» в образі Кішки з «Комітету переви­ховання диких тварин», яка читала горобцям лекції про «братерство тварин», вмовляючи їх сісти їй на лапку.

Очевидно, що політкоректність в українсько-російських міжна­ціональних взаєминах поки що належить до сфери демагогії. Ре­альне досягнення взаємоповаги і рівноправності в стосунках двох країн залежатиме від їх спроможності стати на демократичний шлях розвитку. Варто зазначити, що незаангажовані російські по­літологи нині визнають, що Україна після вибуху масової грома­дянської активності під час Помаранчевої революції має значно більші шанси для поступу на цьому шляху, ніж путінська Росія. Більше того, вони розглядають здатні сть України до зміцнення незалежної правової держави як необхідну передумову для перспек­тив майбутніх демократичних змін і в Росії. І тому нинішній путінський режим вбачає в суверенній Українській державі найбіль­шу небезпеку для свого збереження.

Російський політолог Андрій Піонтковський, директор Центру стратегічних досліджень, зазначає: «Україна справді становить загрозу, але не безпеці Росії, як про це трублять кремлівські пропа­гандисти, а відносній популярності путінської моделі корпоратив­ної, авторитарної, ворожої Заходу держави. Досвід наших колиш­ніх сусідів по комунальній квартирі, які обрали іншу модель розвитку, і передусім України, в жодному разі не повинен стати привабливим для російських підданих. Прибалти до уваги не беруться — вони завжди були чужими. А от успіх України — це кощієва смерть путінізму, цієї убогої філософії нижчих чинів ФСБ, які шаленіли від «кришування» меблевих магазинів і розпилювання нафтових ком­паній. Економіка України повинна бути підірвана, її політична сис­тема парламентської демократії дискредитована. Москва докладе всіх зусиль для досягнення цієї благородної мети. Якщо Україна ви­стоїть і підтвердить життєздатність та безповоротність свого європейського цивілізаційного вибору, це стане вирішальним аргу­ментом, кинутим на терези багатовікової суперечки всередині російської культури. Найкращий спосіб допомогти Росії сьогодні - це допомогти Україні»[3]