Читать «Ментальність орди» онлайн - страница 6
Євген Гуцало
Проте ніхто не побудує нам суверенну державу, в якій пануватиме демократія й верховенство права. Це залежить тільки від нас. Але для цього потрібно здолати інерцію ментальної й духовної залежності від колишньої євразійської імперії. В цьому й переконує нас остання праця Євгена Гуцала.
Лариса Масенко
ПЕКТОРАЛЬ
Скіфські - розорені й розорані - степові кургани, ці тисячолітні могильники, які можна назвати степовими меморіалами, і степовими пантеонами, і степовими капітоліями, і степовими пірамідами. А ще як? Хоч би й як назвав - усі назви єднатимуть скіфські кургани з космосом, з вічністю, з людством. Ці скіфські кургани — як Ноєві ковчеги, що через потоки степових цивілізацій більш-менш благополучно допливли до підступно-жорстоких рифів нашої макабричної дійсності й розбиваються — ковчег за ковчегом, розбиваються об підводне й надводне каміння нашого безглуздого — абсурдного — глузду, і ще й таким чином, з нашої волі, рушаться зв'язки часів і зв'язки поколінь. А нині, як і завжди, так потрібне нам відчуття єдності і часів, і поколінь, в усвідомленні цієї єдності шукаємо самих себе, свою справжню сутність, намагаючись здерти з себе як облуду фальшу нав'язаних містифікацій своєї історичної непутящості, так і облуду фальшу своєї расово-національної меншовартості.
Зблиснула перед очима у світлі предковічного сонця скіфська пектораль, раптово — сліпуче, запаморочливо, несподівано — освітивши глибини минувшини, здається, сяйвом своїм озоривши мало не брили мороку прачасу. Скіфська пектораль, як різнобарвна веселка, як багатовимірний символ, об'єднала в єдину сув'язь народ у його індо-іранській минувшині і в його теперішньому українському сьогоденні, дві такі віддалені й немовби різні його сутності силою мистецтва злилися в одну сутність, у якій небуття злилося з буттям, засвідчивши, що небуття немає, у якій так неповторно виразилася ідея безсмертя, котра жила й живе за панування будь-яких релігій, котра дихає будуючо-творчою енергією, котра є незнищенним і цілком реальним документом людського тривання в часі та в просторі - в просторі земному й небесному, в часі реальному і в метачасі.
І, вглядаючись у цілком конкретні образи скіфської пекторалі, ми впізнали самих себе. Так, у далеких своїх пращурах ми, їхні нащадки, з побожним здивуванням упізнали самих себе, переконавшись у своєму власному бутті на координатах степів тоді, в давнину, а власне - завжди. Бо хоч би й яка була то давнина, але, виявляється, курган - цей степовий Ноїв ковчег - доніс її в нинішній день, на неї можна подивитися, її можна торкнутися руками, заглянувши в очі своїм пращурам, а вони так само заглянули в наші очі.
І цей взаємопроникливий погляд хіба не є нескінченним поглядом самоусвідомлення себе завжди, поглядом самозаглиблення й самопроникнення в перспективи буття (їм — через наші очі) та ретроспективи буття (нам — через їхні очі), хіба це не є на землі й небі веселка-пектораль, незбагненної містичної наповненості жива конструкція, що виражає і тримає чи не все, що здатний осягнути розум тисячоліть?
