Читать «Ментальність орди» онлайн - страница 2

українське слово. І багатостраж­дальна література. Важкі

ці пологи, але інших метаморфоз нам не дано, бо

умови — вкрай жорстокі, нелюдські».

У публіцистичному циклі, названому за однією зі статей «Мен­тальність орди», Гуцало, власне, й аналізує першопричини тих ук­рай складних обставин, в яких Україні доводиться долати шлях повернення до себе. Поштовхом до написання статей стала поси­лена реанімація в засобах масової інформації після приходу до вла­ди А. Кучми поняття євразійського простору і тези про необхід­ність повернення України до євразійської цивілізації, в орбіті якої вона перебувала впродовж кількох століть.

За переконанням письменника, саме тривала залежність України від Росії в межах створеної російським етносом імперії і спричинила жорстокі нелюдські умови життя «на нашій не своїй землі». У про­мові, виголошеній під час одержання премії фундації Тетяни та Оме­ляна Антоновичів, Гуцало так пояснював мотиви, що спонукали його до написання «Ментальності орди»: «Але ж гріх було не задуматися над співжиттям... російською та українського народів на українській таки землі, гріх було не задуматися над російською ментальністю, яка не є такою сама в собі чи сама по собі, а яка силоміць заклала в свою дуже специфічну структуру нашу українську ментальність, нашу по-своєму дуже специфічну структуру української вдачі. Силою агресії, силою зброї, силою патологічної брутальності і патологічного розбою нам постійно нав'язувався культ російського народу, нам пос­тійно нав'язували цивілізацію брехні, пияцтва, ненависті до праці, нав'язувалася цивілізація безгосподарності, хаосу, безперспектив­ності, цивілізація мародерства»[1].

Взаємини українського і російського народів письменник розгля­дає в контексті протиставлення двох типів цивілізацій — осілого, землеробського, з одного боку, і кочового, загарбницького, з другого. У цьому зіткненні народ-кочівник, якого веде невситиме прагнення територіальної експансії, захоплення все нових і нових земель, яко­го не зупиняє жоден досягнутий рубіж, неминуче перемагає земле­роба. Поширившись на величезному просторі, не закорінений в пи­томий ґрунт, призвичаєний до грабіжництва, існування коштом чужої праці, народ-завойовник руйнує усталений, органічно вписа­ний в довкілля господарчий лад поневолених народів, їх звичаї, культуру, ідентичність.

Осмислення історії українсько-російських стосунків як конф­лікту носіїв різних цивілізаційних начал - осілого й кочового - має досить тривалу традицію в українській історичній, культурологіч­ній та художній літературі. Якщо обмежитись лише художньо-фі­лософськими інтерпретаціями цієї теми, то до попередників Гуца­ла слід віднести Лесю Українку, яка в кількох драматичних поемах дала унікальний за глибиною художній аналіз теми національного поневолення з виразною проекцією на характер українсько-росій­ських відносин, Тодося Осьмачку з його «Старшим боярином», де в такому ж контексті змальовано руйнацію традиційної селянської культури під час столипінської реформи, Євгена Маланюка, в поезії та есеїстиці якого мотив деформації колективної народної психіки під тиском чужинецької експансії належить до провідних.