Читать «Ментальність орди» онлайн - страница 149

У «Заметках о русском» Д. Лихачова марно шукати спосте­режень над тим, що російська мова — це мова русифікації. Автор: «Я собрал у себя различные заметки, делавшиеся мной по разному поводу, но все на одну тему — о русском». Отже, з різного приводу робилися ці замітки, які загалом і склали працю, ось тільки чомусь не було такого приводу, щоб загово­рити про російську мову як знаряддя русифікації. Може, автор не помітив за нею таких функцій, таких властивостей? Добре, хай би й сам не помітив, інколи підводить і наукова спосте­режливість високої кваліфікації, але можна було й помітити те, що інші помітили, — й вступити з ними в наукову супере­чку, спростувати там чи підтримати, може, повести «тиху» по­леміку, мовляв, це чиєсь дуже суб'єктивне судження, й на­стільки суб'єктивне, що нічого не додає до об'єктивного розу­міння, не доповнює, не поглиблює?

Щоправда, академік Д. Лихачов застерігається: «И ни одно из этих личных восприятий национального не может быть исчер­пывающим, бесспорным, даже просто претендовать на то, чтобы быть восприятием главного. Пусть и мое восприятие всего рус­ского не исчерпывает всего главного в национальном русском характере. И говорю в этих заметках о том, что кажется для меня лично самым драгоценным».

Отже, залишається в даній ситуації хіба що припустити, що русифікація засобами російської мови не здається для академіка «лично самым драгоценным». Правда ж, цікаво? Нам, начебто збоку, можна й припустити, що ці функції, ці якості справді можуть здаватись для нього не «самым драгоценным», але це не може не викликати нашого бодай величезного здивування. Тим більше, академік щиро зізнається: «мое восприятие всего русского не исчерпывает всего главного в национальном русском характе­ре». Оце незадумування над російською мовою як над знаряддям постійної русифікації впродовж усієї історії Російської імперії підтверджує, що в цьому зізнанні академік Д. Лихачов безмежно щирий, але це не означає, що ми не можемо не задуматися над природою цієї щирості, не можемо «не постаратися зрозуміти, чому русифікація будь-якими засобами, в тому числі засобами російської мови, для академіка, який аналізує «все главное» в национальному характері, чомусь залишилась поза рамками «все­го главного»? Мабуть, тільки тому, хочеться припустити, що не здається «лично самым драгоценным»...