Читать «Ментальність орди» онлайн - страница 147
Євген Гуцало
Мова російської нації — мова національна? Мова російської нації — шовіністична? Мова російської нації — інтернаціональна? Скільки ж у неї ликів, який — справжній? Мабуть, справжній — це таки шовіністичний лик, який маскується то під суто національний, то під інтернаціональний лик, бо є оця невитравна потреба маскуватися, будучи такими за органічною суттю, а ця органічна суть таки в «полуразбойничьей стихии русского языка».
А хіба російська мова не є мовою завоювання Чечні, мовою депортації чеченського народу і мовою нинішнього геноциду в Чечні?
А хіба російська мова не є мовою екстремістів комуністичного штибу, які прагнуть відновлення Радянського Союзу, себто імперської Росії? А хіба українські комуністи, прагнучи відстояти офіційний статус російської мови в Україні, не є екстремістами- терористами, що використовують російську мову як зброю з метою подальшого закріпачення в «братерських» обіймах? Російська мова зостається як тактичним, так і стратегічним, далекого історичного прицілу, нержавіючим інструментом, який весь час перебуває на своєму «філологічному» марші, готовий до чергового «філологічного» штурму...
Але невже все — так безрадісно, так безнадійно? Авжеж, ні. Хоч і «полуразбойничья стихия русского язика», яка видається за «черный хлеб на богатом столе», але ж, скажімо, таки є багатий стіл, а на цьому багатому столі, наприклад, О. Блок, уже цитований. Прекрасна поезія:
Вольному сердцу на что твоя тьма?
Знала ли что? или в Бога ты верила?
Что там услышишь из песен твоих?
Чудь начудила, да Меря намерила
Гатей, дорог да столбов верстовых...
Лодки да грады по рекам рубила ты,
Но до Царьградских святынь не дошла...
Соколов, лебедей в степь распустила ты, Кинулась из степи черная мгла...
За море Черное, за море Белое В черные ночи и в белые дни Дико глядится лицо онемелое, Очи татарские мечут огни...
Тихое, долгое, красное зарево Каждую ночь над становьем твоим... Что же маячишь ты, сонное марево? Вольным играешься духом моим?
Хіба ж не висока поезія? Висока. Отже, мова штурмів та розстрілів, ГУЛАГів і психушок може бути великою мовою святої поезії? Щойно цитований О. Блок відповідає цілком схвально. «Но до Царьградских святынь не дошла...» Й це чудово, що не дійшла, бо дійшла до святинь Криму — й де ті святині?! За море Черное, за море Белое... дико глядится лицо онемелое, очи татарские мечут огни...». Висока поезія, фантасмагорична правда вчорашнього дня і дня сьогоднішнього, одне й те саме «лицо онемелое», одні й ті самі «...мечут огни ...очи татарские», тільки це вже татарські очі таки російського народу. А хто відмовить цій мові у красі, коли читаєш і перечитуєш: «Тихое, долгое, красное зарево каждую ночь над становьем твоим»? Таки щоночі — і колись, і тепер, вдивляєшся бодай у Чечню, видно добре з України «долгое, красное зарево».