Читать «Ментальність орди» онлайн - страница 150
Євген Гуцало
Звичайно, не тільки в зв'язку з тим, що російська мова — це знаряддя русифікації, себто форма поневолення й нівеляції інших народів, його не помічає Д. Лихачов у своєму панегірику рідній мові, наведу таку цитату із «Заметок о русском»: «Национализм — это проявление слабости нации, а не ее силы. Заражаются национализмом по большей части слабые народы, пытающиеся сохранить себя с помощью националистических чувств и идеологии. Но великий народ, народ со своей большой культурой, со своими национальными традициями, обязан быть добрым, особенно если с ним соединена судьба малого народа. Великий народ
Чи не правда, цікаво звучить, коли ми говоримо про постійну й невідворотну русифікацію, остання фраза з цитати? Російський народ — в умовах царської, радянської чи тепер от специфічно незалежної і начебто демократичної Росії — незмінно був народом-русифікатором, і за природою своєї ментальності й повинен бути народом-русифікатором, але академік Д. Лихачов наділений якимось квазірозумінням русифікації — як блага, дарованим народом великим народам малим. «Великий народ должен помогать малому сохранить себя, свой язык, свою культуру». Здавалося б, що тут заперечувати, з чим сперечатися? Великий народ! А хто його назвав великим, може, оті «малі», чи він сам себе назвав? І чому це так завжди виходило, що там, де появлявся російський народ, інші неодмінно ставали малими, а в кращому випадку — молодшими братами, але статус молодшого брата
ніяк не рятував становища? Тобто — й молодший брат неодмінно підлягав русифікації.
А як «великий» народ помагає «малому» (мені подобається оця фельдфебельського ума «табель о рангах» - «великий» народ, «малий» народ, «старший брат», «молодший брат»!), дуже яскраво видно сьогодні в Чечні, ото вже помагають зберегти себе! Отже, винищення — це і є форма допомоги, тільки так обертається реальна допомога? Цікаво: чеченці зберегли свою мову, то якої це допомоги коштувало Росії, га, а чи чеченці зберегли свою мову всупереч реальній — себто русифікаторській — політиці Росії?
Академік Д. Лихачов повчає: «Необязательно сильный народ многочислен, а слабый малочислен. Дело не в числе людей, принадлежащих к данному народу, а в уверенности и в стойкости его национальных традиций». Чом би й не згодитись? У випадку з чеченцями — справді справа у впевненості і стійкості національних традицій. То чому ж Росія з такою агресивністю й люттю хоче знищити не просто ці національні традиції, а й сам народ неодноразово намагається знищити, коли, за твердженням академіка Д. Лихачова, повинна б помагати йому зберегти себе? Хоч як вдавайся до словесної еквілібристики, а реальна дійсність це не еквілібристика, вона однаково вперто засвідчує, що отака допомога — в кращому випадку нівеляція... з перспективою знищення. І це в той час, коли, за твердженням академіка, великий народ зі своєю культурою, зі своїми національними традиціями, зобов'язаний бути добрим, особливо коли від нього залежить доля малого народу. Еге ж, добрий — добрішого не придумаєш, і дуже чітко й завжди простежується, в чому його ця зобов'я- заність - і в ставленні до інших, і в формах свого самоствердження... Ох і видно добре, як доля малого народу — в даному разі чеченського — сьогодні залежить від Росії! Та хіба це доля?! Ця доля — гірша всякої недолі.