Читать «Ментальність орди» онлайн - страница 114

А тепер згадаймо, як у Москві в тридцятих роках висадже­но Храм Христа-Спасителя. І скільки знищено храмів у Києві, в Україні. Можна не сумніватися, що серця в більшовиків при тих акціях були наповнені «дух захватывающим восторгом». Як можна й не сумніватися в тому, що при іншому ході історії отой хрест з купола Святої Софії в Константинополі було б не тільки скинуто, а й сам храм висаджено в повітря. Річ у тому, що оце варварське з «Інтернаціоналу» — «весь мир насилья мы разрушим до основанья» — це не тільки з комуністичних засад, а й з природи російської ментальності, тут вони гар­монійно поєдналися, поклавши за принципи — неодмінно руй­нувати, пообіцявши на пізніше «перестройку», та насправді процес завжди зводився до руйнування, бо ж і «перестрой­ка» — це теж руйнування.

Ех, а могли ж ми, таки могли б побувати екскурсією у Пар- феноні, перетвореному, скажімо, на музей Леніна, й побачити там монументальну скульптуру вождя світового пролетаріату.

Ех, могли ж ми б так само побувати на Олімпі — й навряд чи побачили б там богів грецького пантеону, бо ж — атеїзм, але під­небесну постать батька всіх народів — цілком, цілком.

Я вже не кажу про те, що енергія сербського шовінізму й енергія боснійського націоналізму спричинялися б до детонації інтернаціоналізму таки на «окраїні» Росії, таки в СНД, і цей кон­флікт був би для нас — свій, він порушував би якусь там фантас­тичну федеральну цілісність чи ще фантастичніший простір кон­ституційний.

Таки не пощастило з задумуваним євразійським простором. Власне, з надпростором, без якого одна шоста — якась наче й не справжня одна шоста. Чи тому, що «Божий промысел» підвів? А чи тому, що взагалі не було такого «Божьего промысла»? Спро­буй пофілософствуй, коли ментальністю тебе обділено, та й «рус­ское дело» видається дуже підозрілим, та й «как нам обустроить Россию» — маєш зовсім інше поняття.

Піддана геноциду Чечня — це і є наочна «науково-практич- на» конференція: «Как нам обустроить Россию»? Більше століття тому генерал Скобелев був відвертий: «Раз начав войну, нечего толковать о гуманности. Война и гуманность не имеют ничего общего между собою. Или я задушу тебя, или ты — меня. Лично иной бы пожалуй и поддался великодушному порыву и подста­вил свое горло — души! Но за армией стоит народ, и вождь не имеет права миловать врага, если он еще опасен. Штатские тео­рии тут неуместны. Я пропущу момент уничтожить врага — он меня уничтожит. Нерешительные люди не должны надевать на себя военного мундира. В сущности, нет ничего вреднее, и даже более — никто не может быть так жесток, как вредны и жестоки по результатам своих действий сентиментальные люди. Человек, ненавидящий войну, - должен добить врага, чтобы вслед за од­ной войной тотчас не начиналась другая».

Ось такий генерал Скобелев (не фельдфебель, ні) у ролі російського Вольтера. Й чомусь незмінно оці російські Вольтери — в еполетах. Звісно, і камер-юнкери в еполетах.