Читать «Ментальність орди» онлайн - страница 116
Євген Гуцало
Безнадійно, чи не так? Але О. Герцен тоді, в 1864 році, все- таки не втратив надії, заглядаючи в майбутнє і, звичайно, в день сьогоднішній. «Терпи теперь, народ русский, на чужом пиру похмелье, неси на могучих плечах... твоего блудного сына»; «тебе насильно брили лоб, насильно дали ружье, и ты пошел, бессмысленно слушаясь, убивать и грабить с голода». «Поднимается и растет на свет новая Россия»; «эту новую Россию — Россия подлая показывала народу, выставляя Чернышевского на позор», «и не хотим больше ни исправлять неисправимых, ни лечить неизлечимых, а хотим вместе с ними работать над отысканием путей русского развития, над разъяснением русских вопросов». І працювали. Багато й по-всякому. З оптимізмом, з відчуттям історичної перспективи, дбаючи й про шляхи «русского развития» і про «русские вопросы», які були й залишалися злободенними. І де з плодами такої праці опинилися в 17-му? І де з плодами такої праці опинилися сьогодні? І де з плодами такої праці опинимося завтра? Піддатися чи не піддатися на невтішні відповіді, які дає історія?
Історик Погодін говорив про «зыбкость» російського народу. Західники вже говорили про «калужское тесто»; мовилося про засилля держави, про необхідність будь-якої революції згори. (До речі, скасування кріпосного права — це ж революція таки згори; так звана Жовтнева революція — це путч, революція згори; події серпня 1991 року - це путч, революція згори.) Історик писав: «В насилии над народом виноват прежде всего народ, не народ даже, а «какая-то этнографическая протоплазма». (Отже, як бачимо: «зыбкость», «калужское тесто», «какая-то этнографическая протоплазма»). У 1850 році Герцен писав: «Россия могла быть спасена путем развития общинных учреждений или установлением самодержавной власти одного лица. События сложились в пользу самодержавия, Россия была спасена; она стала сильной, великой, но какою ценою? Это самая несчастная, самая порабощенная из стран земного шара. Москва спасла Россию, задушив все, что было свободного в русской жизни».
Екстраполюємо слова Герцена на той стан справ у Росії, що склався після Лютневої революції, а потім після жовтневого перевороту. Імперія розпадалась, розпалась — і врятував її Ульянов-Ленін шляхом споконвічного прагнення Росії вийти «на окраїни», себто шляхом повторної агресії щодо народів, які рвали колоніальні пута. Отже, Москва врятувала Росію, «задушив все, что было свободного в русской жизни» і, звичайно ж, не тільки в російському житті, а й у житті «народов России», які й за народи не вважалися, а за — хохлів, басурманів, тубільців, дикунів, невірних, поганих. І Росія знову стала «самая несчастная, самая порабощенная из стран земного шара». Це вже вкотре? То що ж виходить? Виходить, що нема для Росії інших форм державного існування, як — фатально намагаючись залишитися великою імперією! — бути «самой несчастной, самой порабощенной из стран земного шара», а кволі спроби демократизуватися, себто жити за світовими нормами етики (тобто не скакати по-буслаєвськи «впоперек каменя», як скаче лише вона сама, а вздовж, як то в силу здорового глузду скачуть усі), кволі спроби досягнути економічного благополуччя й щасливого народного життя, — неминуче ведуть знову ж таки до розпаду імперії, до занепаду великої Росії — в тому сенсі, як це розуміють великороси-патріоти?!
