Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 43

— Добре, що Буян не прив'язаний,— сказав я,— треба нам попробувати заманити його і відвести в лікарню на перевірку.

— Чим же ти його заманиш,— остаточно розсердився на мене Павлик,— сосискою, чи що?

— А що — він не з'їсть сосиску? — спитав Гоша.

— Так на всю дорогу до лікарні знаєш, скільки сосисок треба? Кілограм! — вигукнув Павлик.

— А може, і так статися: з'їсть він півкіло, насититься і повернеться з півдороги,— відразу перекинувся на сторону Павлика Бориско.

— Я знаю, що робити! — раптом вигукнув Гоша.— Нам допоможе Кубарик.

— Вічно ти зі своїм Кубариком! — відмахнулася Світланка.

— Почекай,— зупинив я її,— дай сказати Гоші. Можливо, він придумав що-небудь слушне.

— Дуже навіть слушне,— погодився зі мною Гоша.— Навіщо нам купляти сосиски, якщо в нас є Кубарик.

— Як це? — не зрозуміла Світланка.— Буян його відкушуватиме, чи що?

— Та ну тебе! — розсердився Гоша.— Якщо не здогадуєшся, то краще мовчи! Сосиска — це що? Приманка. І Кубарика ми пустимо до Буяна в город як приманку. Затіє він з Буяном метушню, а потім я і покличу Кубарика. Він і потягне за собою Буяна.

— Буян не розіграється. Він похмурий,— припустив Вадик,— весь у бабу.

— Собаки дуже часто схожі на своїх господарів,— підтвердив Павлик.

— Справді! Он Гоша — вилитий Кубарик! — погодилася Світланка.

— А ти на свою головасту рибу подібна! Тюпа номер п'ять! — сказав їй ображений Гоша.

— Не сваріться,— зупинив я дітей.— А раптом Кубарик справді нам допоможе?

— Спробуйте,— з усмішкою сказав Павлик,— тільки навряд чи щось у вас вийде. Кубарик підбіжить до Гоші, а Буян зупиниться на місці.

— А ти що пропонуєш? — запитав я, відчуваючи, що Павлик сердиться: адже ми знову діяли не за його планом.

— Треба знайти шматок товстого мотузка, натерти його часником і обсмалити на вогні,— сказав Павлик.— Знаєте, як цей мотузок буде копченою ковбасою пахнути! Будь-який пес не встоїть і потягнеться за ним. Хто піде зі мною коптити мотузок?

Павлик розраховував, що коптити мотузок до них підуть усі, крім мене і Гоші, і цим самим його пропозиція візьме гору. Та йти з ним зголосився тільки Бориско.

Вони пішли, а ми попростували до бабиного городу, ховаючись за кущами бузку. Гоша взяв Кубарика на руки. Цуцик, нічого не підозрюючи, почав лизати йому ніс і щоки.

— Облиш! — відмахнувся задоволений Гоша.

Буян почув наше наближення і нашорошився.

— Пускай! — скомандував я і подумав: «Зірветься наш план, тоді копчений мотузок Павлика в хід пустимо. А раптом все і без мотузка вийде!»

Гоша спрямував Кубарика у щілину між планками паркану. Цуцик ледве проліз — так розжирів від Гошиних пиріжків. Він одразу хотів вилізти назад, але Гоша наставив його морду прямо на Буяна. Кубарик завертів хвостом і задріботів до нього. Буян зустрів його сердитим бурчанням. Майже так, як нас баба.

— Ой!..— пискнула Оля.— Зараз загризе.

— Ти що,— прошепотів я, стискуючи її долоньку, щоб не шуміла,— дорослі собаки ніколи цуценят не ображають.

Кубарик не злякався Буяна. Він підстрибнув і лизнув його у ніс.

Гав! — знічев'я відмахнувся від нього Буян.