Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 44

Кубарик відскочив убік, припав на передні лапки і теж смішно гавкнув. Мабуть, хотів сказати: «Ти що, не розумієш? Я погратися хочу!»

Після цього Буян подивився вже не так сердито. Зрозумівши це, Кубарик розпластався на землі і тихенько підповз до Буяна. Той зробив вигляд, ніби Кубарик його зовсім не цікавить, навіть позіхнув і присів на задні лапи. А сам одним оком косував на цуценя. Кубарик підповз до Буяна і перевернувся перед самим його носом на спину. Виставив угору рожевий живіт і всі чотири лапи.

— Здається,— пояснив нам Гоша.

Буян обнюхав Кубарика і ліниво махнув хвостом. Кубарик зрозумів, що його не зачеплять, і забігав навколо Буяна, як дзига. А Буян почав смішно штовхати його. Як тільки Кубарик підбіг до його морди, Буян підчепив його і перекинув з ніг на спину. Це дуже сподобалося Кубарикові. Від задоволення він навіть завищав.

— Не вийшла б баба! — захвилювалася Оля.

— Кубарик! Кубарик! — тихо покликав і засвистів Гоша.

Я просунув руку між планками паркану і відчинив хвіртку. Ми вилізли з кущів бузку і повільно пішли на вулицю. Кубарик побачив, що ми відходимо, і кинувся до хвіртки. Буян побіг за ним.

— Кубарик! Кубарик! — кликав Гоша, швидко крокуючи в бік лікарні.

Обидві собаки, граючись, бігли за нами. Та несподівано Буян зупинився і подивився назад. Я витягнув з кишені сосиску і поманив його. Буян кинувся до мене. Довелося кинути йому половину сосиски. Буян миттю проковтнув її і поглянув на мене очікувально: чи не кину ще? Друга половина сосиски була останньою. Віддаси її, нічого не залишиться. А до лікарні ще півпровулка. Прикро, якщо втече.

Кубарик знову підкотився до Буяна, і вони стали гратися на траві під деревами. Ми розгублено стояли.

— Привіт «Синьому хресту»! — почули ми голос Степана Григоровича.

— Як добре, що ви тут,— зрадів я, але відразу засмутився: — А де Арс?

— Вдома,— відповів Степан Григорович.— Навіщо він знадобився?

Я коротко розповів, у чому справа.

— Зараз усе буде гаразд,— сказав Степан Григорович.— Я ловив диких звірів, невже не впораюсь з оцією симпатичною дворнягою! — Він відвернувся і несподівано дуже схоже занявчав по-котячому.

Буян і Кубарик одразу настовбурчили вуха. Тоді Степан Григорович зняв з голови кепку, зім'яв її і просунув собі під лікоть. Продовжуючи нявкати, він став дражнити нею Буяна. Той трохи почекав і раптом як кинеться на кепку! Але Степан Григорович випередив пса, спритно насунув кепку на морду Буяна і знизу стиснув її. Буян сторопіло присів на задні лапи.

— Вийміть у мене з кишені мотузок — наказав Степан Григорович.

Я швидко подав йому тонкий, скручений мотузок. Степан Григорович обмотав ним кілька разів навколо собачої морди, потім просунув через рант кепки і взяв мотузок в руку, мов поводок. Буян спробував було стягнути мотузок лапами, але Степан Григорович натягнув його і впевнено повів Буяна до лікарні. Той зрозумів, що опиратися марно, і покірно поплентався за Степаном Григоровичем. Ми, стрибаючи від радості, пішли слідом...

Через півгодини Світланка вже мала в руках висновок ветеринарного лікаря, в якому значилося, що пес, за кличкою Буян, помість дворняги з московською сторожовою, здоровий.