Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 157

Такий егоїзм з їхнього боку і те, що вони думали тільки про себе, мене просто обурив. Я сказав:

— Іч, які! Один бере і другий бере. А що мені лишиться? Може, я ще раніше ніж Топп надумав узяти модний стиль? Не кажучи вже про карикатурний!

Але Тимохвкін утішив:

— Модного стилю вистачить на всіх. Хіба ти не читав,— запитав він у мене,— що нині почали робити картини з насіння, з риб'ячої луски, з усяких суцвіть і взагалі з сіна?

Ці його слова мене здивували.

Я сказав:

— Не треба нас дурити. Звичайно, я читав у газеті про те, як один чех чи словак витворює з соломи лісові краєвиди, а вклеєна туди риб'яча луска зображає ріки й озера. Але що тут може бути спільного з намальованою каструлею?

Тимохвкін пояснив:

— Спільне те, що ти можеш використати цей спосіб. Лише замість луски або соломи наклеїш кавові зерна.

Тут я нарешті допетрав, що має на увазі Тимохвкін, і мені відлягло від серця. Бо то я все думав, що найкращі стилі вже розхапали, а мені лишилося казна-що.

Я сказав:

— Пропозицію схвалюю. У тебе, Тимохвкін, казанок варить. Вчителька Пихлак завжди підкреслює, що ознакою хорошої картини є її виразність. У моєї каструлі виразності буде хоч одбавляй. Крім того, вона ще й пахнути буде.

Тимохвкін застеріг:

— Це лише тоді, коли ти візьмеш найкращу каву — сорт «Арабіка». Інші сорти — їх привозять з Бразілії — у довгій дорозі так видихуються, що аромату кави в них не більше, ніж у жолудів. Так каже моя мама.

Тепер я пропускаю, як я позичив у куховарки нашого інтернату какові зерна — щоправда, без дозволу, бо її саме не було в кухні, а також те, як я намучився, розколюючи ті зернятка навпіл, бо цілими їх неможливо було наклеїти на папір. Та піонер не боїться труднощів, отак і я. До наступного дня картинка з кавоваркою була майже готова, що може підтвердити увесь наш клас, бо всі приходили понюхати.

Але перед початком уроку малювання, коли учні вже приготували свої олівці та альбоми, а я тримав напоготові клей, виявилося, що вчителька малювання товаришка Пихлак захворіла. Замість неї до класу увійшла вчителька російської мови товаришка Смородіна, котра, звичайно, не знала, як зображення мідної каструлі розвиває почуття форми, а тому сказала:

— Щоб добре використати час, будемо зараз відмінювати слово «жук» і дієвідмінювати слово «дзижчати». Але щоб не нехтувати зовсім уроком малювання і заробити оцінки з цього предмета, підготуйте вдома малюнок на вільну тему.

І звеліла намалювати на вільну тему весняні польові роботи і молодого тракториста.

Тепер я дійшов до того, з чого, власне, можна було почати. «Не відкладай на завтра того, що можна зробити сьогодні»,—написано над дошкою кімнати самопідготовки у нашому інтернаті. Тому одразу після уроків Кійліке і Топп заходилися коло молодого тракториста.

Кійліке сказав:

— Позаяк мій творчий стиль — карикатура, то Каур, допомагаючи мені, мусить добре подбати про те, щоб у тракториста були великі вуха або, ще ліпше,— величезний ніс.

Топп сказав:

— Ну, мені допомагати легше. Модний стиль має ту перевагу, що тут взагалі зовсім не обов'язково малювати людині вуха та ніс.