Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 156

І звеліла нам з Кійліке й Топпом налягти спершу на малювання. А Каур отримав піонерське доручення допомагати нам.

— Прийми мої співчуття,— сказав я йому, коли ми після уроків ішли до інтернату. — Наша Куллеркупп схибила. Бо мені, наприклад, саме з малювання підняти успішність найважче.

Топп сказав:

— Приєднуюся до попереднього оратора. Коли я, бувало, малював кота, всі вважали, що то верблюд.

А Кійліке:

— Про мене й поготів! Я до малювання такий нездатний, що мене слід було б узагалі звільнити від цього предмета. Напевне, коли я був малим, на моїй руці хтось виспався.

Але Каур не впав у відчай від наших слів.

— Я десь читав,— мовив Каур,— що талант не має особливого значення. Таланту треба всього лише один процент. А хоч один процент на трьох ви маєте. Решта залежить від роботи, а коли так, то я допоможу.

Після цього настрій у нас одразу покращився, бо талант нас уже не обходив, а що стосується роботи, то, як уже сказано вище, Каур обіцяв допомогти.

Я сказав:

— Сумління і труд усе перетруть! Якщо Каур подає мені руку допомоги, то з моєї трійки може справді вийти четвірка.

Топп сказав:

— Якщо друзяка Каур простягне й мені свою руку, то четвірка — в мене в кишені.

А Кійліке засумнівався:

— Як це він під час уроку простягне нам свою руку? Топп сидить на задній парті, ми з Сіхвкою — посередині класу, а сам Каур — майже під носом у вчителя!

Тут і ми збагнули, що під час уроку простягти руку допомоги буде важкувато. І стали міркувати, як вийти із цієї скрути.

Я сказав:

— Як усім відомо ще з третього класу, вчителька Пихлак приносить для малювання або буряк, або брукву, або ж самовар і старовинну мідну каструльку для кави. Якби Каур завчасно понамальовував їх, то ми під час уроку мали б ті малюнки за взірець, і до четвірки був би лише один крок.

Топп зі мною погодився, тільки зробив одне уточнення:

— Буряки й брукву малювати вже не треба. Їх у школі вже не лишилося, все поїли. Хіба ви не звернули уваги, що в нашій їдальні вже два тижні на гарнір до гуляшу й котлет дають самі макарони!

Оце я й розповів про все по щирості, як було, і про те, як директор сказав шукати резерви, і як голова ради загону звеліла догнати Каракалпакію. А коли до тебе приставили когось на допомогу, то на нього слід покластися. Ми так і робили.

Наш шеф Каур по пам'яті наштампував нам удосталь самоварів і кастрюль, та прийшов Тимохвкін і почав крутити носом.

— Е, ні, так не годиться,— сказав він, поглянувши па малюнки.— Вони ж однакові, як яйця під квочкою! Тут за двадцять кроків відчувається рука Каура. Коли ви хочете кращих оцінок з малювання, кожен із вас повинен виробити свій стиль!

Це зауваження змусило нас замислитися. Ми почали міркувати над тим, який стиль обрати, щоб його не переплутали з Кауровим, і щоб у вчительки малювання не з'явилося ніякої підозри.

Кійліке сказав:

— Я хлопець веселий, тому беру собі стиль карикатури.

Топп сказав:

— А я беру стиль модного мистецтва, бо тоді зовсім не обов'язково, щоб інші розуміли, що я там намалював.

Каур це схвалив і пообіцяв врахувати у своїй шефській роботі.