Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 158

І вони обидва так весело зареготали, що мені, засмученому, стало ще сумніше і захотілося лишитись на самоті. Тому я пішов од них. А коли я сидів на дрючку біля колод, складених у дворі інтернату, і думав свою печальну думку, мій погляд упав на старий шкільний гараж. Його перший бокс був повен залізяччя, зібраного учнями першого класу, другий бокс займав брухт, який позносили другокласники, а в третьому боксі лежав брухт, зібраний учнями решти класів. І тут у мене майнула така думка: якщо у зображенні посуду для кави виразність малюнка можна посилити з допомогою кавових зерен, то для портрета тракториста добре знадобилися б різні шплінти, болти, гайки, шайби та інші деталі. Треба лише для основи узяти або дошку, або фанеру, бо навіть на картоні металеві деталі не закріпиш.

Оце я чесно признався, навіщо я взяв з купи металобрухту, зібраного першокласниками, муфту зчеплення, поршні від автомобіля «віліс», кришку автомобільного бензонасоса, чотири шестерні, шплінти, болт, шайби та гайки. Вчителька Смородіна загадала зробити портрет тракториста, і я зробив. «Більше виразності!» — казали завжди на уроках малювання, і я саме це й мав на увазі: муфта зчеплення правила в мене за голову тракториста, шплінти зображали волосся, шайби — очі, шестірня — рот, а поршневі штанги — руки та ноги.

Але днів через три, коли роботу було закінчено, і ми з Кійліке тачкою везли «Тракториста» до школи, по дорозі нам зустрілася вчителька з першого класу товаришка Хіндрікус. Вона не схотіла й чути про те, що мистецтво вимагає виразності. Вона звинуватила нас у тім, що ми крадемо жовтенятський металобрухт, і звеліла повертати назад і одвезти мого «Тракториста» до боксу номер один.

Тепер я чесно-чесно розповів про все, як було, з чого видно, що ми не мали ніяких лихих намірів, а надто не збиралися нічого красти. «Боріться з трійками, налягайте на малювання!» — закликала голова ради загону. Я боровся й налягав. Товариш директор велів усім нам доганяти Каракалпакію, і я старався, з усіх сил підвищуючи виразність зображення тракториста. До купи жовтенятського брухту я подався тому, що інші купи складалися з самих шматків труб та секцій батарей парового опалення.

Старшому братові мого однокласника Олександра Калькупа моя робота дуже сподобалася, а він же працює машиністом екскаватора і, отже, повинен добре тямити у цьому ділі. Я показував йому свій твір через щілину в стіні гаража, бо на дверях тепер висить замок. Брат Калькупа сказав:

— Такий портрет у кожній майстерні тримали б на почесному місці.

І додав:

— Коли під час ремонтних робіт знадобилися б гайки номер сімнадцять або шплінти, маючи такий портрет, не довелося б нишпорити по ящиках. Досить було б смикнути «тракториста» за бороду. 

Як я зганьбив чесне ім'я школи 

(Пояснювальна записка Агу Сіхвки директорові школи)

Щоб відверто і щиро в усьому зізнатися, я повинен почати з того густого снігопаду, що почався під час уроку естонської мови, коли ми проходили суфікси. Загальновідомо, що такий лапатий сніг напровесні випадає дуже рідко, тому всі почали позирати у вікна. А найбільше — Топп, котрий саме стояв біля дошки і завдяки своєму вертикальному положенню міг бачити більше, ніж решта.