Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 154

У нашому таборі ще не було тривоги, і я сказав: «Над цим варто поміркувати. Ми всі повинні дбати про те, щоб піонерське життя стало цікавим. До того ж цим ми допоможемо старшій піонервожатій і вчителям, бо їм же все одно довелося б організовувати тривогу — не тепер, так в четвер. Але де ми візьмемо шпигунів?»

А Кійліке відповів: «Шпигунів не треба. Придумаємо щось інше».

І він придумав викрадення велосипеда вчителя фізкультури Пауксаара.

Тоді ми пішли до вчительських наметів і взяли велосипед, у якого дванадцять швидкостей, а біля руля — такі зажими для пляшок із водою. Ми закотили його в ліс і почепили на дерево — десь на висоті нашого зросту.

Словом, то був добрячий клопіт. І коли ми нарешті сховали велосипед, я сказав: «Тут його ніякий біс не знайде!»

А Кійліке відповів: «Оце вже погано».

І він приніс від намету вчителя Пауксаара іще спінінг. Кінець волосіні ми прив'язали до дзвінка велосипеда, щоб у разі потреби можна було подавати знак тим, хто шукатиме.

Потім ми почали сперечатися про те, як краще підняти тривогу.

— Юку-горніст спить у третьому наметі,— сказав Кійліке.— Попросимо його, хай просурмить.

— Юку загубив мундштук від своєї сурми,— сказав я.

— Тоді давай подамо сигнал тривоги свистком,— сказав Кійліке.— Адже у нас є свисток.

Цей намір не здійснився через те, що ми забули, який він є, той сигнал тривоги. Оскільки інших пропозицій не було, Кійліке сказав: «Врешті-решт ми й так уже багато зробили. А про сигнал тривоги хай подбають вчителі».

Тоді ми пішли до вчительського намету і заходилися будити вчителя Пауксаара. Кійліке сказав: «Тут вештаються якісь підозрілі дядьки».

— Хай вештаються,— відповів учитель Пауксаар і повернувся на другий бік.

— Ми гадаємо, що це якісь шпигуни,— сказав Кійліке.

— Цілком можливо,— відповів учитель Пауксаар і знову захропів.

Стало зрозуміло, що шпигуни його зовсім не обходять. Тому Кійліке висловив побоювання, що ті дядьки можуть щось поцупити. А я додав, нібито чув велосипедний дзвінок.

Після цих слів учитель Пауксаар одразу схопився і вискочив з намету, щоб подивитися, чи на місці його велосипед.

Але він не став оголошувати загальну тривогу. Замість цього розбудив табірного кухаря, вожатого Пауля, старшу вожату та вчителя Лепіка, які спросоння нічого не могли збагнути і хотіли тільки одного — повернутися до своїх наметів. Через це минуло чимало часу, поки вчителеві Пауксаару вдалося пояснити їм, що треба доганяти злодіїв.

На той час ми вже повернулися до свого багаття. Кійліке сказав: «Ех, який гарний задум звели нанівець! Хто б міг подумати, що вони самі шукатимуть! А дзвонити все одно доведеться, бо так вони хтозна-куди забіжать».

І ми двічі смикнули за волосінь спінінга, й у відповідь почулося: «дзінь-дзінь». Вчитель Пауксаар упізнав цей звук і повеселішав. Він сказав: «От бачите, вони ще зовсім недалеко. У лісі, та ще поночі, велосипед тільки заважає». І вони побігли прочісувати ліс — усі, крім старшої вожатої, бо вона не змогла знайти у темряві свої черевики.