Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 143

Кійліке ж, як відомо, хлопець не музикальний, і збагнути різниці між басом і поштовим ріжком йому не дано.

— Що то труба, що то труба,— відказав Кійліке.— І, до речі, хіба тобі не цікаво дізнатися, як звук отакої труби впливає на швидкість бігу коня?

Піонер говорить правду завжди і скрізь, і я мушу зізнатися, що мені справді було цікаво. Оскільки мундштук стирчав із обв'язаного довкола труби брезенту якраз на рівні мого обличчя, я взяв ноту ре контроктави, яка виходить, коли натискаєш на перший і третій клапан.

Оце я дійшов саме до того, що потребувало пояснення. Що ж, вчителька зажадала, щоб я дав політати своїй фантазії, і я дав. Та коли кінь почув звук труби, він кинувся учвал, мов скажений, підкидаючи передні й задні копита.

Першим беркицьнувся в кювет Кійліке, за ним — я, а через мить фінські санки перекинулися на бік, і мідний бас, підстрибуючи на вибоїнах, наробив такого грому, що кінь був ладен вискочити із власної шкури.

— Тепер можеш сказати «прощай» і санкам своїм, і трубі,— мовив Кійліке, протираючи заліплені снігом очі.— Ця коняка розігналася так, що скоро буде з ними у місті Вільянді.

Але тут він помилявся, бо приблизно за чотири сотні метрів ми знайшли бильця від санок, потім вентиль, через який музиканти зціджують з інструмента воду, ще далі — полоззя і, нарешті, сидіння разом з рештками труби.

Оце я все чесно розповів і пояснив, що я зовсім не мав наміру зірвати урочистий концерт з нагоди ювілею оркестру, в чому звинувачує мене староста оркестру учень восьмого класу Ханссон. Навпаки, я прагнув зробити усе, щоб концерт пройшов на високому рівні, тому і взяв додому для репетицій трубу.

«Хочу все знати!» — є такий кіножурнал для дітей.

Я теж хотів і, бачте, що з того вийшло. Тепер у нас із Кійліке уже дві пари полозь — можна зробити буєр.

Згідно з розпорядженням старости оркестру Ханссона, я відніс рештки труби жерстяних справ майстрові Руубелу, де з'ясувалося, що ніщо не є таким страшним, яким воно здається попервах. Коли відновити баса не вдасться, майстер обіцяв змикитити з його решток трохи менший інструмент — ніби тенор або ж баритон.

Чому я не відвідав башту Кік-ін-де-Кьок

(Пояснювальна записка Агу Сіхвки директорові школи)

Щоб відверто і щиро в усьому зізнатися, я повинен почати з того каменя з діркою, якого я знайшов, коли голова ради загону почепила у шкільному коридорі гасло: «Хто посадив дерево, той прожив не марно». І звеліла усім нам принести з лісу саджанець клена, ясеня або дуба.

Камінь знайшовся у землі на Лисячій гірці, де ми викопували саджанці. Він одразу привернув до себе увагу гарною круглою діркою.

Топп сказав:

— Якщо в цю дірку просилити мотузку, то з цим каменем можна тренуватися у метанні молота.

Каур сказав:

— А коли б оселитися в Африці, то дуже личило б носити цей камінь на шиї.

А Кійліке:

— Тепер Сіхвка зможе знову налагодити бабусиного настінного годинника.

Він мав на увазі, що камінь з діркою може прислужитися замість годинникової гирки, яку я пустив на свої потреби.