Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 145

— Ти, Кійліке, молодець, що звернув увагу на ці притягування-відштовхування. Коли б ти був такий уважний і на тому уроці фізики, то знав би, що ці сили звуться відцентровою і доцентровою.

А Кійліке відповів:

— Можна сказати й так. Давай тепер швиденько візьмемо квитки й подивимося, як ці сили діють на людину.

Тоді ми купили за гроші, видані нам з навчальною метою, два квитки, а потім іще два. Ці сили діяли на нас дуже добре, чого не скажеш про всіх, хто там катався. І самопочуття в нас, коли ми підійшли до автодрому, було хороше.

Якщо біля каруселі можна побачити й дітей, то в черзі до автомобільчиків стояли переважно дорослі люди. Мене це здивувало. Я сказав:

— От тобі й маєш! Атракціони влаштовують для дітей. Та коли з навчальною метою приходиш сюди, то виявляється, що дорослі, як і скрізь, попереду.

Кійліке був настроєний миролюбно. Він сказав:

— Не варто через це гніватися. Вони теж прийшли сюди не заради розваг. Їхній вік дозволяє складати іспит на отримання шоферських прав. Хто не має власної машини, вчиться тут.

На автодромі стояли дванадцять машин. Коли увімкнули електрику, вони рушили, залишалося тільки крутити кермо.

Як і щойно біля каруселі, Кійліке згадав один урок фізики.

— Як ти гадаєш, що можна побачити, коли одна машина наїде на другу?

— Купу болтів і шматки жерсті,— відповів я.

Кійліке заперечив:

— Це коли звичайні автомобілі. А тут кожна машина має запобіжний гумовий пояс. Тут можна побачити в дії закон збереження енергії. Коли одна машина на швидкості наїде на другу, то в першої зменшиться швидкість. Але ця швидкість не зникне, бо тепер друга машина, яка отримала удар, рухатиметься швидше.

Щоб я краще розібрався у законі збереження енергії, Кійліке купив собі квиток, а мене узяв за пасажира. І коли якась машина опинялася поблизу, він наїздив на неї, щоб ті, хто сидів у ній, теж були в курсі щодо енергії.

Потому і я заплатив шістдесят копійок і взяв Кійліке пасажиром, адже повторення — мати знання, і що Юку не вивчить, того і Юхан не знатиме. Коли ми пішли з автодрому, у кожного з нас від трьох карбованців лишалося вже по карбованцю. І я сказав:

— Що було, того не вернеш, але тепер уже решту грошей ми повинні витратити на історію.

Кійліке підтримав:

— Цілком з тобою згоден. Тільки спершу зайдемо ще до тиру.

У тому тирі стріляли з пневматичної рушниці, але не по мішенях, а по запалених свічках. Хто загасить одну свічку, отримує паперову троянду. Хто дві — люстерко. Коли аж три — маєш пачку жувальних гумок. Той, хто не влучив, не отримував нічого. Ця обставина змусила мене замислитися.

— Послухай-но, Кійліке,— сказав я. — Ходімо звідси! Кожен постріл коштує двадцять копійок. Виходить, після п'ятого пострілу ти лишишся без грошей. І знову їх буде витрачено не з навчальною метою.

Та Кійліке відповів:

— Як це — не з навчальною метою? Та ж коли ти цілишся, то це відбувається згідно з тією геометричною теоремою, що через дві точки — приціл і мушку — можна провести лише одну пряму.