Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 135

(Пояснювальна записка Агу Сіхвки директорові школи)

Щоб розповісти усе по щирості, я маю почати з тієї виховної години, коли до нашого класу прийшов соціолог і роздав анкети, на які треба було відповісти. Анкети отримали всі, крім нас із Кійліке, бо ми у цей час лагодили в підвалі вішалку.

Знаючи з газет про велике значення соціології, ми з Кійліке були дуже ображені тим, що нас лишили осторонь цього важливого заходу.

Кійліке сказав:

— От тобі й маєш! Карапузи з другого класу перекинули вішалку, а ми із Сіхвкою мусимо її ремонтувати! Якщо вже конче необхідно було послати мене саме з нашого класу, то хай би послали Топпа: він же вожатий у жовтенят. А тепер, бач, Топп любесенько відповідає на анкету, а до нас усім байдуже!

І Кійліке потер очі кулаком, ніби ось-ось заплаче. Звичайно, жартома.

Класний керівник товариш П'юкк зрозумів це. Він сказав:

— Не пустуй, Кійліке. У товариша соціолога просто не було з собою більше анкет. А в учительській на столі вони ще є. Після урока підеш і візьмеш два примірники — для себе і для Сіхвки.

Тепер, я продовжу відтоді, коли Кійліке вже приніс із вчительської анкети. А ще ліпше — від тієї хвилини, коли ми, вже сидячи в інтернаті, прочитали, що особа того, хто відповідає на анкету, залишиться невідомою, отже, писати треба сміло, а все написане згодиться для наукових досліджень і здобуття вченого ступеня кандидата педагогічних наук.

Кійліке дуже сподобалося оте: «залишиться невідомою».

— Це справді важливо, що наші особи залишаться невідомими,— сказав Кійліке.— Якби вони цього не пообіцяли, хто насмілився б написати, що вчитель математики задає надто багато домашніх завдань?

— Усе одно не варто ризикувати,— зауважив Топп.— Вони як захочуть, то й за почерком взнають, хто писав.

Каур, який встиг грунтовно розібратися в анкеті, заспокоїв нас:

— Тут нічого не треба писати. На кожне запитання надруковано по п'ять або шість відповідей. Нам залишається тільки підкреслити ту відповідь, яка нам більше підходить.

Тоді ми з Кійліке теж придивилися уважніше до запитань і відповідей. Підкреслили, що ми за національністю естонці, а ще — чоловічої статі. І що в мене немає свого окремого зручного приміщення для роботи, а в Кійліке є, бо коли він у сараї складав дрова, то залишив невеличкий закапелок і тепер залазить туди, коли схоче на самоті щось ліпити або випилювати.

Потім ми ще підкреслили, що спимо у ліжках із пружинною сіткою, зарядку вранці не робимо, участі у кросах «Біг — це здоров'я» не беремо і багато інших відповідей, які я не буду перелічувати.

А коли настала черга питання «Як і де Ви підвищуєте свій рівень?», ми помітили, що творці анкети поставилися до своєї роботи не дуже сумлінно. Чи, як каже голова ради дружини Кібуваск, пішли шляхом найменшого опору. Бо вибір того, що підкреслювати, був надто обмежений.

Кійліке сказав:

— Дивно! Тут є лише перегляд фільмів у кінозалі, слухання лекцій у клубі й читання літератури вдома. А я, наприклад, останнім часом найбільше підвищую свій рівень у шкільному коридорі, під годинником. Бо з легкої руки вчительки Пугал тепер усі вчителі, коли виставляють із класу в коридор, обов'язково дають в руки якусь книжку. Отак я вчора дізнався, що в Америці живуть індіанці племені тарахутарів, які можуть бігати кілька днів підряд, а якщо не попадають, то й іще довше.