Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 137

Як ми сприяли поширенню вірусу грипу

(Пояснювальна записка Агу Сіхвки шкільному лікарю)

Щоб розповісти про все по щирості, я маю почати з того, як на збір нашого загону прийшла старша піонер-вожата і сказала:

— Незабаром до нашої школи приїде з газети кореспондент, який хоче написати про роботу з жовтенятами.

Оскільки ми щойно обговорили роботу Топпа як вожатого жовтенят і визнали її незадовільною, бо в плані роботи не було нічого, крім походу «До побачення, осене!», який не відбувся, і «Здрастуй, зимо!», який теж не відбувся, руки у голови ради загону Сільві Куллеркупп затремтіли.

— Ось воно! — гірко мовила Сільві.— Коли наш загін зібрав найбільше брухту, ніякі журналісти не приїздили. Коли наш загін виростив гарбуза вагою 32 кілограми 450 грамів, теж нікого не було. А варто було Топпові знехтувати своїм піонерським дорученням,— будь ласка, кореспонденти тут як тут, і честь загону заплямовано навіки!

Старша піонервожата поспівчувала:

— Таке життя! Як кажуть, біда біду знайде, коли й сонце зайде! Але ніколи не треба впадати у розпач. Якщо на підході комісія чи представники з газети, то й за короткий термін можна чудес наробити.

І, поплескавши Сільві по плечу, старша піонервожата порадила кинути усі сили загону на роботу із жовтенятами.

Тепер я пропускаю те, як ми прийняли це рішення, і Куллеркупп поділила завдання, згідно з чим Каур мусив разом із жовтенятами займатися випилюванням із фанери, Краапман — майструвати паперові човники, Топп — знайти лісника, який міг би навчити розбиратися в слідах... Я продовжу від того, як ми з Кійліке отримали завдання навчити жовтенят кататися на ковзанах.

Позаяк для катання на ковзанах потрібен слизький лід, ми негайно пішли подивитися, в якому зараз стані ставок Саупа.

Став був цілком нормальний. Це видно хоча б із того, що коли Кійліке з розгону поїхав по льоду, то гепнувся на спину.

Я не сміявся з його невдачі. Я сказав:

— Як бачимо, лід таки слизький, гріх скаржитися. З точки зору ковзанярства, це чудово.

Але Кійліке почухав забите місце і зі мною не погодився:

— Добре, але й погано. Той, хто робить на ковзанах перші кроки, може, чого доброго, скалічитися на такому слизькому льоду.

І ми почали міркувати, як нам вберегти жовтенят. Я сказав:

— Може, варто було б їх подушками обв'язати? Якось в одному старому журналі під назвою «Дитяча радість» я бачив такий малюнок: у хлопця, який вчиться кататися, одна подушка прив'язана на животі, а друга — ззаду.

Кійліке з сумнівом похитав головою:

— Це був, звичайно, жарт заради жарту, що нині вже засуджено. Та й де, цікаво знати, набрали б ми стільки подушок? Тим більше що і з подушкою можна гуль понабивати. Треба придумати щось таке, щоб можна було навчитися кататися без падінь.

Ця справа нагальна, тому придумувати ми почали того ж вечора.

Кійліке узяв аркуш паперу і сказав: