Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 122

Усім відомо, що на поєдинку чи на дуелі зброя у противників повинна бути однакова, але мені Каур дав зелений помідор, а Кійліке отримав гнилий. Тому я не міг вистояти до кінця дуелі, а у відповідний момент припав до землі. І гнилий помідор, перелетівши через мене, влучив у живіт нашому класному керівникові товаришці П'юкк, котра саме прийшла подивитися, як у нас посувається робота.

Класний керівник страшенно розгнівалася, бо на плащі лишилася пляма, а харчові продукти кидати гріх. І нас повели до шкільної канцелярії й поставили там стояти, хоч я був і не винен, оскільки гнилий помідор вибрав Каур, а кинув той помідор Кійліке.

Спочатку ми стояли біля дверей канцелярії, а коли бухгалтер М'ятас пішла до інтернату переважувати м'ясо і в кімнаті крім нас не лишилося нікого, Кійліке поліз до полиці, де лежали ілюстровані журнали. І я теж почав гортати їх.

Отам Кійліке й побачив статтю, яка нас дуже зацікавила. У статті йшлося про те, що іноземну мову можна вивчити у сні, якщо записати слова й вирази на магнітофон і прокрутити їх кілька разів протягом ночі.

Тоді Кійліке сказав:

— Он воно як! Чом же нам про це не казали?

Я висловив припущення:

— Може, ще не встигли?

Та Кійліке не повірив, у нього була інша думка:

— Не сказали, бо не хочуть казати. Коли всі легко вивчатимуть іноземні мови у сні, тоді наша вчителька іноземної мови лишиться без роботи. І вчителька російської мови — теж. А куди ж їх тоді подінеш?

Оскільки піонер нікому не бажає зла, ми з Кійліке вирішили про можливість навчання у сні не розповідати нікому. Але Кійліке слова не дотримав. Це видно з того, що увечері, коли я повернувся з волейбольного майданчика, хлопці нашої кімнати говорили про те, де б узяти магнітофон. А Каур пропонував усім купити в нього підручник англійської мови за 15 копійок, що, звичайно, було жартом.

Я дуже розсердився на Кійліке за те, що він без мене усе всім розповів. Я сказав:

— Оце я бачу, яке ти базікало! Чесне слово твоє — діряве! Що ж тепер буде із вчителькою англійської мови?

Кійліке відповів:

— Нічого з нею не станеться. Ми ж не будемо вчити англійську мову всю до краю. Ми будемо уві сні вивчати лише ті тексти, які нам задають. І це тільки підвищить успішність у нашій школі.

На це я не зміг нічого заперечити і приєднався до розмови про те, де дістати магнітофон. Звичайно, ми пригадали, що він є в школі, у шафі мовного кабінету, який ще називають лінгафонним. Як на те, на магнітній стрічці записані для вивчення правильної вимови тексти з нашого підручника на ціле півріччя. І нові слова після кожного тексту — вчителька давала нам слухати їх на уроках.

Ми склали план операції, провели розвідку на місцевості й пішли дивитися, чи добре зачинена шафа у лінгафонному кабінеті. Двері шафи були замкнені, а Кійліке сказав, що він — син слюсаря й онук смичкового майстра і якщо якимось чином заглушити голос совісті, то двері довго не протримаються.

Тоді ми почали глушити голос його совісті. Каур сказав: