Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 121

— Є ще один шанс. Треба спробувати завести силою.

І він розповів нам, що коли мотоцикл у зоотехніка їхнього колгоспу не заводиться, той бігає з ним по дорозі, поки двигун не загуркоче. І пхає все у бік ферми. Якщо мотоцикл і не заведе, то все одно швидше на ферму потрапить.

Я до цієї ідеї поставився з недовірою. Я сказав:

— З мотоциклом воно, може, так і є. А з машиною як побігаєш? Та ми хоч би попхнути її змогли!

Кійліке потер підборіддя і сказав, що бігати з машиною й не треба. Якщо допхати машину до кочегарки, то звідти дорога іде під укіс, і далі машина покотиться сама. І там одразу буде видно, збрехав Каур чи ні.

«Сім раз відміряй, а раз відріж»,— каже народна мудрість, і це правильно. Тепер я добре затямив, що без належного розрахунку не можна братися ні за яке діло, а тоді я про це не думав. І Кійліке з Кауром зовсім не думали, що з того вийде, коли вони пхали машину до кочегарки, а я сидів у кабіні й крутив кермо.

Машина покотилася з гори, і я подумав, що коли вона дуже розженеться, треба буде, ясна річ, натиснути на гальма. І тут вона справді помчала щодуху, і я хотів зробити це, та педаль гальма несподівано провалилася — це може підтвердити Кійліке, котрий їхав на підніжці. Тоді я схопився за ручне гальмо, але його ручка відпала, бо Каур викрутив з неї гвинтик, щоб поставити на карбюратор — замість того, що загубився.

Як запевняє наш класний керівник, голова людини, що потрапила в небезпечну ситуацію, працює дуже напружено, і то правда. Бо як тільки я доїхав машиною до дослідної ділянки, мені одразу подумалося, що цю жахливу швидкість можна було б зменшити, якби звернути з дороги та спрямувати машину так, щоб одне колесо було по один бік грядки огірків, а друге — по інший.

Кійліке вгадав мій задум і заволав страшним голосом:

— Тільки не ліворуч! Тільки не ліворуч! Ми ж там учора пололи!

Я крутонув кермо праворуч, обравши для гальмування грядку редиски, де боротьба з бур'янами ще не велася.

Але обидві грядки були вже позаду. Попереду залишалося лише дві можливості для гальмування: або кущі аґрусу, або ставок за ними. Я обрав перше. Бо глибина ставка мені не відома, а людина — це найбільша цінність у нашому суспільстві і звучить гордо.

Оце я чесно розповів, як воно все було і що ми не винні, а лише хотіли спробувати, чи заводиться машина.

Як я зіпсував магнітофон мовного кабінету

(Пояснювальна записка Агу Сіхвки директорові школи)

Щоб чесно признатися у всьому, я повинен почати з того урока естонської мови, на якому вчителька розповідала нам про Пушкіна і про те, як Онєгін з двадцяти п'яти кроків застрелив на дуелі Ленського.

На наступному уроці, коли ми збирали овочі на шкільній ділянці, до мене підійшов Кійліке і сказав:

— Ме-ке-ке!

Оскільки це дуже образило мене, я, пам'ятаючи розповідь вчительки, схопив рукавичку Каура, бо своєї не мав, і кинув її Кійліке.

Тоді Топп сказав, що він буде моїм секундантом, і відміряв двадцять п'ять кроків. А Каур став секундантом Кійліке і вручив нам по помідору.