Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 120

Каур сказав:

— Нехай він залізе на пожежну драбину і дзижчить за вікном.

Це теж відпало, бо Март не погодився.

— Оскільки ніхто більше не може запропонувати ніякої іншої схованки,— сказав Кійліке,— обставини складаються так, що ґедзеві доведеться дзижчати відверто. Але хай Обукакк ні про що не турбується: про його безпеку подбаю особисто я.

Того дня директор був у школі, тому Кійліке вирішив, що дзижчання краще відкласти. А наступного дня директор поїхав до столиці, а класний керівник товариш П'юкк повів молодших учнів у навчальний похід, і Кійліке сказав: «Сьогодні або ніколи!»

Тому ми повідчиняли усі вікна, і коли вчителька історії товариш Пугал прийшла на урок і замислилась над питанням, хто піде до дошки,— Обукакк почав дзижчати.

Ми усі гуртом підіграли йому масовим психозом, тобто за вказівкою Кійліке увесь клас дивився спочатку на душник вентиляції, що над дошкою. А потім — на ганчірку. А потім — на третю від краю лампу. І так — усе далі.

Кійліке завчасу наполіг, щоб усі олівцем понаписували на партах, що за чим — куди, значить, дивитися. Тому масовий психоз ішов, як по писаному. Вчителька спершу надивуватися не могла, як це вона не бачить ґедзя, за яким спостерігає увесь клас?! А коли черга дійшла до чорної плями на задній стіні, Каур надто довірився власній пам'яті й витріщився на таку саму пляму, але на передній стінці. І Топп за Кауром теж. Через це вийшов різнобій, і за хвилю вже ніхто не знав, куди дивитися.

Отоді вчителька і здогадалася про все. Розгнівалася — жах! Сказавши, що винних далеко шукати не слід, вона виставила мене, Кійліке й Каура за двері. А це було геть несправедливо, позаяк дзижчав, як уже вказано вище, наш новий учень Обукакк.

Спочатку ми стояли в коридорі, а потім Каур сказав, що з таким самим успіхом ми можемо постояти й надворі, а свіже повітря для легень корисніше.

Надворі було гарно, тихо, тільки біла курка, що належить кочегарові, кудкудакала на даху кабіни шкільної машини. І ми зацікавилися: чого це вона там кудкудаче? Чи не знеслася, бува, на сидінні машини? Ми пішли перевірити. Але яйця на сидінні не виявилося. Зате там лежали ключі.

Я сказав:

— Правила дорожного руху не дозволяють залишати ключі напризволяще.

Каур сказав:

— Водія буде за це покарано.

А Кійліке:

— Коли б зараз сюди нагодився злодій, наша машина вже їхала б десь у бік Пскова.

І ми вирішили про всяк випадок, аби чогось не сталося, узяти ключі й віднести до канцелярії. А коли я вже хотів це зробити, Юхан Кійліке сказав, що заради інтересу можна спочатку спробувати, чи заводиться машина. Й одразу поліз натискати на стартер. Виявилося, що машина не заводиться. Звичайно, ми почали міркувати, що з нею трапилося.

Кійліке сказав:

— Як я чував, причина переважно криється в коробці передач.

І зняв кришку з коробки передач.

Каур сказав:

— А я чув, що часто буває винен карбюратор.

І почав розкручувати карбюратор.

Я ж не сказав нічого, бо вже заходився коло різних труб, аби перевірити, чи є там бензин.

Але машина все одно не завелася, і ми зрозуміли, що праця наша пропала марно. І що причина десь-інде, а де саме — хтозна. Ми вже збиралися піти звідти. Але Каур сказав: