Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 115

І під час третього перепочинку хлопці з Кріймв'яртового загону поділилися новиною. Ти ба, що Пайкре вичитав у журналі «Фізкультура»! Виявляється, швидкість можна збільшити, бігаючи за транспортним засобом. Товстун Тідрик тренував їх за допомогою свого мопеда... Слухаючи це, Юхан Салу і Таммекянд лише сопуть.

Із результатом 32 : 30 дружню зустріч виграв загін Кріймв'ярта. Якби Юхан Салу й Таммекянд виступили краще — цього б вистачило, щоб терези схилилися в інший бік!

Уперше за багато днів Пауль Таммекянд і Юхан Салу знову йдуть зі школи додому разом. Не йдуть, а плентаються.

— Ех, коли б знаття, що за короткий час тренувань можна наростити швидкість розбігу! — зітхає Юхан і дивиться при цьому в кювет зі свого боку дороги. Бо це він так тільки каже, а думає зовсім про інше. Юхан думає, що Пауль міг би перемогти Кріймв'ярта, коли б він, Юхан, підказав йому як домогтися висоти стрибка. Та нічого вже не поробиш! Юхан Салу почуває себе зрадником загону.

— Ат, чого після бійки кулаками махати! — зітхає Таммекянд і думає, що Юхан зі своїм високим стрибком міг би перемогти Кріймв'ярта, коли б він, Таммекянд, не тримав у секреті свої тренування. Адже Пауль знайшов у спортивній літературі, що спринтерам для тренування дуже корисно іноді бігати згори: хоч-не-хоч, доводиться швидше переставляти ноги.

Поволі плентають хлопці дорогою додому, ховають один від одного очі й обидва почуваються зрадниками загону.

Почуття, що й казати, не дуже приємне.

Із серця — в серце 

«Завтра ми повинні стати кращими, ніж є сьогодні. А для цього нам слід бути абсолютно чесними один з одним!»

Вівіан закінчила. Хоч ноги вже затерпли, вона знову присіла навпочіпки. Сидіти так було незручно, та Вівіан не могла собі дозволити розлягтися на підстеленому брезенті намету. Тільки так, напівсидячи, вона могла тримати в полі зору усіх членів загону.

На сцені актового залу панувала сутінь. І хоча схована між трьома полінами електрична лампа яскраво променилася, наче стоп-сигнал автомобіля, світла було небагато. Втім, Вівіан і не сподівалася на світло від свого «багаття». Майбутній збір цього не потребував, радше навпаки. Для повної відвертості сутінки підходять більше, ніж сліпуче світло.

Про збір загону, де кожен має відкрити свою душу, Вівіан вичитала в газеті. Точніше, в газеті ставили за приклад тих, хто проводив подібні збори. З усією відвертістю (так було там написано) говорили хлопчики та дівчатка з однієї школи в місті Орлі про свої вади. З гострою принциповістю (саме так і було написано) привернули вони увагу своїх товаришів до тих недоліків, котрих ті в себе не помічали. «Кожен з них вболівав душею за свого товариша,— писав автор статті,— кожен прагнув, щоб його слова виходили з самісінького серця і западали в серце».

Ото так було в Орлі. Вівіан, на жаль, не могла сподіватися на кожного. У її загоні були й такі, хто нічого близько до серця не брав. А хто знає,— може, це лише тому, що досі ніхто не постукав як слід у двері їхніх сердець!